— Звісно. Пам’ятаєш його секретаря, якого він мав багато років тому, такого собі карлика, і ніби й не карлика, із погано зшитою заячою губою і трохи горбатого… Страх та й годі!
— Здається, що так.
— Як його звали?
— Так, тепер я розумію, про кого ти.
— Його звали… Зажди…
— Навіщо я це пригадую?
— Він був дивним.
— Але не таким потворним, як я, Ракель, так, ти визнаєш, що справжня потвора — це ти, Інес, і ти продовжуєш бути нею, незважаючи на операцію, тому що ти маєш намір переконати місіа Ракель у тому, що Херонімо не давав тобі спокій, доки ти не поїхала, аж до шістдесяти трьох років твій чоловік, така сама потвора, змушував тебе щоночі з ним кохатися, так, ніби ви підлітки, ніхто тобі не повірить, Інес, і тієї ночі місіа Ракель піде до дона Херонімо, щоб про все в нього розпитати, мені важко все розчути, тому що проїжджає розбитий трамвай, а разом із ним вантажівка, автомобілі, гуде сирена пожежної машини, парочки туркочуть біля дверей, а в соборі б’ють дзвони, я не чую, що ви пояснюєте місіа Ракель, до того ж мені пора бігти додому, щоб не проґавити те, в чому крізь плач зізнається Інес, щоб я знав принаймні брехню, якщо не правду, — Херонімо починав дуже ніжно, лагідно, ласкаво, і я дозволяла йому це робити, адже чому б і ні, хоча терпіння мені бракувало і я радше б молилася чи читала вечірню газету, але він мені не давав. Він брав мене все частіше, але, сама бачиш, у цьому віці я вже далеко не найсолодша в ліжку, як, власне, і тоді, коли проходиш коридорами цього будинку, Інес, коли зупиняєшся біля мого крісла, щоб побалакати з горгульями, — як справи, Німенький, як твій настрій, — здається, що цей бідолашний чоловік з кожним днем зсихається все більше, бідненький, після чого крокуєш далі до своєї кімнати, сідаєш на край ліжка й запевняєш місіа Ракель у тому, що трохи соромишся власного віку: не знаю, все обвисле, цілковита руїна, навіть самій трохи огидно, — але не Херонімо, ні, таке враження, ніби він не бачить усього цього, ніби він забороняє мені мати мій вік, а моє холодне старече тіло позбавляє права на існування, й поступово, щоночі, він пробуджував із глибин мого втомленого тіла старої баби молоду жінку, якою я не була і якою зараз не є й поготів. Я б могла холодно йому віддаватися (здатність робити це було моєю останньою надією) але ні, неможливо, Херонімо не бажав миритися із цим звичним для багатьох жінок удаванням, він перемагав мене, Ракель, пробуджував мертву, йому вдавалося збуджувати мене й відповідати на його пестощі, попри мій внутрішній спротив і мої шістдесят три, я немовби виконувала страхітливу роботу з відродження решток молодої і збудженої Інес й утілення її в мені. Від такого щонічного відродження сильно втомлюєшся.
— Який безсоромний цей Херонімо! І чого б йому було не знайти іншу жінку?
— Ти не збагнула, чого він хотів?
— Певно, того ж, що й решта чоловіків.
— Ні.
— А чого?
— Хіба я не казала тобі про своє місячне?
Ну звісно ж, його цікавило в тобі лише це, навіть і не думай про інше, він ніколи тебе не кохав, і ти завжди це знала, і щоб помститися йому, ти дозволила доктору Асулі понівечити себе, адже це було тим єдиним, що прив’язувало його саме до тебе, а не до будь-якої іншої жінки. Херонімо міг дозволити собі будь-яких коханок, — кажеш ти місіа Ракель, намагаючись переконати її в тому, що це все не брехня, що твій чоловік не став імпотентом після тієї ночі, ти помреш від сорому, якщо твої подруги дізнаються, що Херонімо більше ніколи тебе не торкався, адже я йому не дозволив, я забрав у нього здатність робити це й прийшов сюди, щоб зберігати її між старими, які замотують мене щоночі, щоб цим знищити, і я дозволяю їм себе нищити, тому що цим нищу Херонімо, цé ти мала б розповідати місіа Ракель, замість своїх казочок, а я розповім їй, як ми ходили в будинок доньї Флори, Ортенсії, Роси, Амаполи, і як він там злягався під наглядом моїх очей, які йому все повертали, ні, ти не хочеш, щоб хтось про це знав, ти відчуваєш сором, тому що після тієї ночі в Ринконаді він покинув тебе назавжди, а тепер ти розповідаєш місіа Ракель, що молила Бога, щоб Херонімо закохався в іншу й нарешті дав тобі спокій. Та він завжди здавав тобі спокій. Ти розповідаєш, що він воскрешав тебе щоночі, але ти весь час була мертва.