Емператис не раз доводилося казати йому, щоб він не був дурнем і припинив набридати їй своїми прожектами про клініку, щоб не крутив заяложену платівку про те, ніби шкодує, що приїхав до Ринконади, до цієї пустелі, яка не дає жодних стимулів до відродження його давньої амбітної мрії — належати до когорти найкращих у своїй професії. Замовкни, — кричала на нього Емператрис, — тюхтій, ось хто ти, хоч ти й кажеш, що сумуєш за своєю наукою, та насправді тобі більше до вподоби твої сієсти, твоє віскі і твої походеньки з найтовстішою жінкою у світі (щойно Емператрис дізналася про інтригу, вона стала годувати ту жінку самим хлібом і водою, аж доки та не втратила своїх принад). Одружившись із ним, вона гадала, що одружилась із кимось, зі справжнім ученим… Але виявилося, що з оцим — п’яничкою-хропуном. Спочатку, коли Емператрис зворушувало нарікання її чоловіка, вона казала йому: нічого страшного, ми назбирали купу статків, які зберігаються в женевському банку, якщо хочеш, ми можемо втекти й відкрити у Швейцарії клініку, а я допоможу тобі перетворити її на світоч науки, який осяюватиме весь світ. Ці проекти, які пашіли життям у перші роки шлюбу, з часом зійшли нанівець. Коли Крис залишив позаду те, що він називав «героїчною кампанією» з порятунку життя потвори, яка без його вмілих, але також потворних, рук, найпевніше, померла б, він вирішив опублікувати працю про цей випадок. Дон Херонімо заборонив йому:
— Докторе Асуло, я найняв вас, щоб ви доглядали за моїм сином, а не робили на ньому собі ім’я.
І справа так і не зрушила з місця. Тієї ночі він випив три склянки віскі замість звичної однієї. А згодом все решта — проекти, амбіції — зійшло нанівець. Крис казав своїй дружині:
— Дон Херонімо позбавив мене натхнення.
— Облиш ці дурниці. Ти такий самий, як Умберто Пеньялоса, який виправдовувався тим, що Херонімо позбавив його волі до написання його відомої книжки і що він мав позбутися його, щоб відновити власні сили.
Емператрис відмовлялася примиритися з тим, що вона одружилася з нулем без палички, з порожнім місцем. Вона пробачала йому його нескінченні жалості, які в перші роки шлюбу закінчувалися лупцюваннями, якими чоловік обдаровував Емперетрис і які в ту пору досягали кульмінації на подружньому ліжку, де вони зрештою примирялися.
Херонімо доручив їм двом як подружжю, як двом розумним і нерозлучним істотам, продовжувати керувати експериментом Ринконади й довести його до завершення після того, як зник Умберто Пеньялоса.
Тепер увесь цей тягар лягав на її нещасні жіночі плечі! Справжньою тортурою були ті щорічні візити до Херонімо задля демонстрації перебігу справ у Ринконаді за рік, що минає — уся та брехня, яка вдовольнить Херонімо, але не змусить його туди навідатися, як того разу, коли Емператрис представила йому аж занадто райдужні відомості… Що ж, то було непросто. Коли Емператрис жахнулася від того, що одного дня Херонімо може з’явитися в Ринконаді, з її рук випала срібна кришечка від флакона з парфумами й ударилася у скло туалетного столика. Крисофоро прокинувся позіхаючи.
— Де моя кава?
— Доброго ранку.
— Як болить голова!
— Ну звичайно, ти вчора так нализався. Басиліо мусив допомагати мені вкладати тебе.
Він іще раз позіхнув, після чого набув серйозного вигляду.
— Емператрис.
— Що?
— Скажи мені правду.
— У чому річ?
— Те віскі учора було справді «Чівас Ріґал»?
Емператрис, яка з роками погладшала, надягала на себе корсет. Тепер, на щастя, оскільки вона сама встановлювала правила, обов’язок усіх слуг Боя ходити голими, встановлений Умберто Пеньялосою, було скасовано.