Рік за роком Емператрис поверталася зі столиці з новиною про те, що інтерес дона Херонімо до Боя, них, Ринконади згасав. Якщо їй вдасться влаштувати все так, щоб Херонімо склав заповіт на користь Боя, а її зробив його виконавицею, то хай собі спокійно впадає в маразм, особливо якщо він призначить її опікункою Боя цього року, зараз же, збільшивши її утримання й поклавши на рахунок у банку кругленьку суму, за допомогою якої вона утримуватиме Ринконаду.
Ключі. Сумка. Портфель. Басиліо вже чекає на неї, щоб віднести на плечах до захованого від Боєвої допитливості авто… Який нестерпний став останнім часом цей Бой зі своїми розпитуваннями. Як важко стало відволікати його іграми, ба навіть вечірками, жінками і спортивними змаганнями, які Басиліо організовував таким чином, щоб Бой завжди перемагав! Ні, ігор було недостатньо, тепер були нескінченні «чому», «навіщо», «як», «коли»… Як із ним складно. «Корал Блаш» від «Ревлон» чи «Фламінґо Парріон» від Дороті Ґрей? «Корал Блаш». Заодно вона й перевірить, чи справді цього року в моді темніші тони помади, буде біда, якщо це правда, адже вони їй зовсім не личили. Доктор Асула зав’язав пояс на халаті й пішов слідом за Емператрис до маленького столика, на якому його чекала кава:
— Ти дуже елегантна.
— Хіба ти щойно не казав мені, що я посміховисько?
— З ким ти надумала зустрічатися?
— З Херонімо, звісно ж.
— То ти так вирядилася, щоб його спокусити?
Емператрис насупила брови.
— Звідки такий висновок?
— Ти не відповіла мені, чи зустрінешся з ним.
— З ким?
— З Умберто.
Емператрис зітхнула:
— Хочеш дати мені його адресу?
— Чию?
— Умебртову. Якби я могла з ним зустрітися, то давно це зробила би, бо, якщо тобі цікаво, то я страх як хочу з ним зустрітися. Я намагалася з’ясувати, де він, що з ним, мої агенти об'їздили всю країну, шукаючи його. Але не знайшли. Він зник. Як під землю провалився. Ніби ніколи його й не існувало. Іноді… Іноді я думаю, що це я його вигадала, що він приснився мені, так само, як йому колись приснився світ, у якому ми всі ув’язнені. Усе тут було інакше за його часів.
— Так. Добрі були деньки.
— Пригадуєш ті чаї, які я заварювала?
— А ті вечірні зустрічі на його терасі просто неба, коли розмова заходила за..?
— А ті дискусії про експериментальні фільми молодих французьких і американських режисерів, які Берта приносила до кінозалу, який він збудував?
— М-м-м… Усе мало інший ґатунок.
— Отож. Якби я знайшла його, це був би кінець.
— Ти б утекла з ним.
— Не знаю. Тобі не однаково?
Крисофоро Асула звик до того, що Емператрис ставала трохи істеричною напередодні від’їзду на розмову з Херонімо. Це цілком зрозуміло. Бідолашна. Звідки в неї стільки енергії, стільки запалу, й головне навіщо? Поклавши серветку на стіл, Крис нахилився, щоб поцілувати Емператрис у щоку, яку вона йому підставляла.
— Тобі щось привезти, Крисе?
— Так, пляшку справжнього «Чіваса».
— От дурко.
— Успіхів тобі.
— Бувай, Крисе, поводься чемно, любчику.
24
Рано-вранці в неділю Ірис відчинила йому двері: через плече в нього висіла норкова шуба карамельного кольору, а в руці він тримав шкіряну коробочку для прикрас. Він передав їй речі. Вона розстелила на моєму возику газетний папір, щоб нічого не забруднилося, а на нього виклала все, що приніс їй шофер.
— Зачекай.
Він повернувся від авто з купою пакунків: гральні дошки, коробочки, наповнені дзвінкими фішками, — мені здається, тут мають бути шашки, — сказала Рита, трусячи однією з коробочок біля обох вух Ірис Мателуни, — а це тоді що, стільки ігор, заради Бога, що ми робитимемо з цим усім, тепер у нас зовсім не буде часу на нудьгу.