— Ну ж бо, посуньтеся.
Ти сідаєш на лавку, кладеш синю коробочку з лілією поруч із дошкою, кажеш, що ти — жовта сука. Інші п’ятеро гравчинь обирають собі тварин і вишиковують їх на старті. Ти струшуєш стакан із кубиками, ставиш його догори дриґом на стіл, закривши кубики, й кажеш:
— Дивіться, вся радість від гри полягає в тому, щоб робити ставки, адже якщо ти нічого не виграєш і не програєш, то навіщо взагалі грати. Якщо переможе жовта сука, кожна з вас має щось мені дати. Що ти ставиш, Рито?
— Мою картату шаль.
— Гаразд. А ти, Антоньєто?
— Цей квітчастий фартух.
— Він перкалевий. А Роса Перес?
— Не знаю… Мої капці…
— Так.
— Дивіться.
— Вони геть розтоптані. Люсі?
— Цю заколку зі справжнього панцира черепахи.
— Цього мало.
— Ну тоді чотири заколки.
Коли вона витягує їх зі свого волосся, його пасма спадають на її плечі попелястим дощем. Ти кладеш заколки Люсі на синю шкатулочку.
— А ти, Ауристело?
— Мою ладанку.
— Вона з ганчір’я.
— Але вона велика й вишита… Вона належала моїй мамі.
— Гаразд.
Ти заміряєшся показати кубик, але перед цим роздивляєшся старих одну за одною. Кубик і далі прихований.
— Ви не питаєте мене, що ставлю я?
— Та ну, місіа Інесіта, заради Бога, не треба!
— Ви вже стільки нам подарували.
— Як вам таке спало на думку, місіа Інес!
— Ну що ви, сеньйоро…
Твоя рука стиснулася над кубиком. Тварини на старті схвильовано чекають на початок забігу. Твоє обличчя насуплене, цим старим невтямки, про що йдеться.
— Ні, так зовсім не цікаво, я теж маю чимось ризикнути. Ви знаєте, що я ставитиму? Якщо я програю, то віддам вам цю хутряну шубу, дивіться, яке хутро, норка, гарненьке, гляньте, спробуйте, коли ви востаннє торкалися чогось такого ж м’якого, воно дивовижне, усі мені заздрили через цю шубу. Тепер вона мені не потрібна. Навіщо мені речі, якщо я взяла обітницю бідності? А каракуль піде слідом за нею. А за нею — діаманти з моєї шкатулки, а за ними — перлини з моїх сережок, а за ними — сапфіровий кабошон. Ось мої коштовності. Ви б хотіли на них поглянути? Він дарував мені їх, але вони мені не потрібні. Ні. Я нікому їх не покажу, аж доки хтось не виграє. Аж тоді я відкрию скриньку. Не раніше.