— Стій.
— Поверни гроші, Ромуальдо.
— Злодій.
— Дегенерат.
— Розбещувач неповнолітніх.
Не встигли ми, хлопці, витерти сльози від сміху, як Ромуальдо втік крізь відчинені двері на вулицю. Ми гуртуємося біля дверей і кричимо йому слідом: дегенерат, нікчема, голодранець, мажор, злодій — махаючи шматками Велетня, ніби хусточками на прощання. Ніхто не намагається його наздогнати, бо дощ посилюється, а Ромуальдо за мить зникає на вулиці без ліхтарів.
— Ну й добре.
— Добра вийшла забава.
— Варта тих грошей, які він у тебе вкрав…
— Звісно, ви повеселилися, а заплатив я.
Ґабріель каже своєму братові, щоб той не хвилювався, він поверне йому тисячу песо. Четверо Асів плескають його по спині: розслабся, друже, що таке тисяча песо, ми знайдемо тобі гарну молодицю, молодицю, яку ти зможеш затягти голяка в ліжко, жодних викрутасів із одяганням на себе голови з пап’є-маше, щоб присунути якійсь дівці, притуленій до стіни, це згодиться, щоб набити руку, звісно, але щоб добре потрахатися, то нема нічого кращого за ліжко, в якому лежить гаряча молодиця, з такою можна і цілу ніч, ні, я не можу піти з дому на цілу ніч, адже мама з татом засмутяться, бо я ще дуже малий, я прикрию тебе, Тіто, я збрешу щось матері, щоб ти міг провести цілу ніч із гарячою молодицею в ліжку, як це і має бути, інше того не варте, а тисячу песо я тобі дам, щоб ти не засмучувався і почав збирати гроші на справжню молодицю.
Ми зібралися вийти в дощ. Андрес раптом каже, що вже пізно, й виходить із крамниці. Ґабріель просить нас лишитися й допомогти йому трохи прибрати, його мама сказала: гаразд, я віддам тобі єдину кімнату в домі, яка виходить на вулицю під твою крамничку вживаних журналів і книжок, але я вже стара і маю без того багато роботи, і я не готова прибирати ще й у твоїй крамниці чи ще якось допомагати. Отож ви, ті, хто влаштував цей гармидер, маєте допомогти мені його прибрати.