В цю мить відривистим, тривалим гудком нагадала про себе портативна рація, закріплена на його портупеї.
2
Медична комісія забракувала Георгія Залевського. Невисокий, плечистий, з густим рум’янцем на всю щоку, він виглядав здоров’яком, а все ж не взяли в армію — кількох пальців нема на ногах, ще в дитинстві відморозив.
Ніякої тяги до науки юнак не відчував і ні в який інститут поступати не збирався. Про який там інститут можна думати, якщо в десятирічці вчився на одні трійки і ті з натяжкою. Як не доводили йому, що треба готувати себе до серйозного, дорослого життя — не зважав на ці попередження, не прислухався до зауважень учителів, наставників.
І незчувся Георгій, як закінчив школу і треба було працювати, приставати до якогось берега.
Подався на курси водіїв. Професія шофера здавалася йому захоплюючою і навіть романтичною. Він уявляв, як сидить за кермом, дивиться на рівну стрічку асфальту. Машина несеться, обганяючи вітер, і тільки телеграфні стовпи мелькають на узбіччі.
Він уже бачив себе в вишуканій шкіряній куртці на блискавці і форменому кашкеті за кермом таксі. І кожен день — нові зустрічі, нові люди, враження, і від усіх пошана і повага.
Життя трохи поламало його рожеві плани. Після курсів послали працювати на самоскид. Машину дали, як це часто практикують з новачками, таку, що побувала в добрих бувальцях. Одне крило зім’яте, сидіння продавлене, а в правих дверцятах кабіни замість скла шматок фанери вставлено.
Та все ж самоскид був на ходу, бігав безвідмовно, і заробляв на ньому Залевський цілком достатньо.
Невдовзі він купив транзистор, став мріяти про власний мотоцикл, про красуню “Яву”.
Якось поділився своєю заповітною мрією з напарником. Той значно старшим був, мав більше досвіду, навіть в Якутії встиг побувати. “Ганявся, — розповідав, — за довгим карбованцем, хоча й не спіймав свою жар-птицю, а все ж за хвоста потримав”. Рвач і жадюга цей напарник, даремно й кроку не ступить, все дивиться, як би щось прихопити, присвоїти, мати користь.
Вислухав він щиру сповідь Георгія, поблажливо посміхнувся.
— Довго ж тобі, хлопче, “Яви” не бачити, якщо будеш по десятці–другій відкладати. Не десятку в місяць з зарплати, а інакше вивертатися треба, мізкувати, як до тієї “Яви” поскоріше приступитися. Ти з мене приклад бери, придивляйся, як треба жити на білому світі. Запам’ятай незаперечну істину: трудом праведним не побудуєш палат кам’яних!
І навчив: зараз, мовляв, багато хто власні дачі будує. Цегла та глина, пісок позаріз потрібні. Добре за доставку платять. І тут, як кажуть, не зівай, Хомка, бо на те ярмарок. Не просто навчив, а й познайомив з потрібними людьми.
…В той літній день підрядився Залевський добрива на Русанівські сади відвезти. А на випадок, якщо в гаражі будуть доскіпуватися, чому пізніше звичайного повернувся, пояснення приготував: скати, мовляв, спустили, ось і затримався.
Не раз і не два він вигадував такі причини для свого виправдання.
Господар дачі — середній на зріст, метушливий, балакучий дідок з цаповою борідкою та хитруватими чорними очима — на додаток до двох червінців ще й графинчик вишнівки на стіл поставив, ковбаси дістав з холодильника. Дуже хотілося йому міцніше до себе шофера прив’язати, бо ще треба буде не один самоскид чорнозему привезти і цеглу для гаража доставити.
“Наливка — не горілка, нічого не буде, як я вип’ю якусь чарчину”, — вирішив Залевський і, посумнівавшись для годиться, погодився підвечеряти.
За першою чаркою пішла друга. Випили, поговорили і якось непомітно домовилися, що шофер зробить ще одну ходку.
— Спасибі, що пригостили, — піднявся з-за столу Георгій, — і на цьому будемо кінчати.
Він попрощався з господарем і, сівши в кабіну, включив запалення. Хотілося як можна хутчіше приїхати в гараж, щоб не загострювати стосунки з диспетчером, бо дуже вже часто почали в нього спускати скати та виходити з ладу двигун.
Невдовзі, здавалося б, неміцна, солодка наливка ударила в голову. Хлопець захмелів. Він вів машину, не зважаючи на дорожні знаки і вогні світлофорів. Ніби забув про їхнє існування. У голові лишилася лише одна думка: хутчіш прибути в гараж.
3
Дергачов виключив рацію і досадно поморщився.
— Пробач, друже, підвів тебе, — промовив він вибачливим тоном. — По моїй милості ти автобус пропустив, а я не маю можливості навіть підкинути тебе до метро…
— Про мене не турбуйся, — заспокійливо озвався Васюта, — не мала дитина, доберуся… Краще скажи, що передали по рації? Неприємність, бачу, трапилася.