— Самоскид жінку збив. Добре, хоч жива лишилася.. Наказ усім постам затримати порушника.
— Чи не він це? — Васюта показав на вантажну машину з мішками цементу. — Дивися, як мчить, ніби за ним женуться…
Дергачов заперечливо покивав головою.
— Ні, це не він. Той порожняком ішов. І номер не співпадає. Повідомили, що задній борт кузова глиною вимащений, але останні дві цифри очевидці запам’ятали: двадцять три КИП… Вибач, Михайле Івановичу, мушу тебе залишити. Неподалік поворот на польову дорогу, як би цей лихач туди не подався. Треба поспішати.
Васюта докірливо зиркнув на товариша. Ні, він не залишить його одного. Водій самоскида, мабуть, п’яний, від нього чого хоч можна чекати.
— Поїхали разом! — твердо сказав Васюта.
— Навіщо тобі цей клопіт, — знизав плечима Дергачов. — Хіба я сам не справлюся?
— Не будемо даремно витрачати час. Поїхали! — І, звівши докупи густі брови, напруженим від хвилювання голосом додав: — Степане, здається, ось він, той лихач!
Дергачов підхопився з місця, поглянув на дорогу і, поправивши кобуру на білому ремені, стривожено сказав:
— Здається, він…
По осьовій лінії Обухівського шосе на граничній швидкості мчав самоскид. Зустрічні машини боязко тислися до узбіччя, давали йому дорогу.
В кабіні самоскида, низько схилившись над кермом, блідий Георгій Залевський. Хміль давно вивітрився, лишився тільки невгамовний тваринний страх за своє життя…
“Що буде? Що буде зі мною?” — не давав спокою тваринний жах. Він примушував гнати машину подалі від місця злочину, наказував тікати, сховатися будь-де. У вухах стояв глухий удар об передній буфер і відчайдушний зойк потерпілої…
Поблизу автобусної зупинки помітив двох міліціонерів. Один з них підняв смугастий жезл, наказуючи зупинити машину. Залевський розгубився. Здалося, що серце стислося і почало поволі падати в глибоку, бездонну прірву. Руки ослабли і ледве утримували кермо.
“Опам’ятайся! — подавав голос здоровий глузд. — Зупинися. Адже ти від них не втечеш”. Але Залевський не став прислухатися. В грудях спалахнула безпричинна злість до цих незнайомих міліціонерів.
Вищирившись, він люто прошепотів: “Узяти хочете? Ні-і, не вийде, голубчики! Так просто я вам до рук не дамся!..”
Він витискував зі старенького самоскида все, на що той тільки був здатний.
Могутній М-72 кинувся навздогін і швидко нагнав порушника. Так, це він, той 78–23 КИП!
Дергачов вирвався наперед, подаючи жезлом сигнал, зрозумілий всім водіям. Самоскид, ледве не зім’явши мотоцикл, пірнув праворуч і помчав далі.
Васюта трохи піднявся в колясці і торкнувся плеча товариша, привертаючи його увагу. Потім витягнув праву руку вперед і зробив вказівним пальцем рух, який нагадував натиск на спусковий гачок (старшина пропонував стріляти по скатах). Дергачов зменшив газ і закричав:
— Це вже на крайній випадок! Давай інакше… — і в кількох словах виклав свій план.
4
Залевський поглянув у заднє віконце кабіни. Мотоцикла не видно. Мабуть, міліціонери відстали, і можна буде звернути на грунтову дорогу, перечекати десь годину–другу, а після цього повернутися в гараж. “Хто зможе щось довести?— думав він.— Хіба мало самоскидів пройшло за день по шосе? І борти на його машині брудні, ніхто не зможе побачити номер. Зараз аби втекти від міліції, а там хай шукають вітра в полі… Да-а, буде тепер йому “Ява”, якщо не пощастить вийти сухим з води… Цікаво, де ті автоінспектори?”
Залевський причинив ліві дверцята, виглянув, щоб пересвідчитися, чи нема погоні. Похололо під ложечкою. Даремно він радів. Автоінспектор уперто переслідував його.
“Один! — здивовано відмітив Залевський. — А було ж два. Куди подівся другий? Може, випав?”
Звідки він міг знати, що за хвилину–півтори до цього міліцейський мотоцикл обігнав самоскид справа, маскуючись за його кабіною. Васюта, ледь пригнувшись, стояв на задньому сидінні, тримаючись за плече Дергачова.
Якийсь дідок в солом’яному капелюсі провів їх здивованим поглядом. Двоє хлопчаків, які були разом з ним і сиділи на пагорбку за кюветом, зіскочили на ноги і захоплено заплескали в долоні. Подібні речі вони бачили тільки в пригодницьких кінофільмах, і це переслідування їм страшенно сподобалося. Тепер можна буде розповісти, як вони своїми власними очима спостерігали за міліціонерами, які затримували порушника, а той відчайдушно намагався втекти від них…