— А онде і твоя кралечка, — сказав Федько.
Здоровило, мов вовк, усім тулубом повернувся до вікна, підвівся і пішов до дверей.
— Не дуже задивляйся, — сказав мені Федько. — Бугай ревнивий.
Я машинально кивнув. Оце влип! Треба негайно залишати цю теплу компанію! Але — як?! Я сидів, утупившись у двері, за якими зник Бугай. Може, помилився? Може, не вона? Так гарно все йшло…
Прислухався до розмови, що долинала з передпокою. Ніяких сумнівів! Голос Протасової. Хто б міг подумати?! Директор пограбованого магазину.
Я вже був біля вікна, коли двері прочинилися. Схопившись за віконну ручку, щосили рвонув на себе. Нічого не вийшло. Наступної миті сильний удар жбурнув мене на підлогу. В голові загуло, перед очима застрибали кола…
— Куди це ти, щурику, намилився? — почув я голос Бугая.
Розплющив очі й побачив над собою здоровила, який стояв, розсунувши ноги-колоди.
— Він, — промовила Протасова. — Ледве не влипли через твою ідіотську довірливість! Казала ж!
— Нічого, — заспокоїв її Бугай, однією рукою відриваючи мене від підлоги і примощуючи на стілець. — Тепер, голубе, нікуди не дінешся.
Я відчув у роті солоний присмак. Ото буде робота моєму домашньому лікареві!
— На “вишку” натягуєш, Бугай, — спробував я про всяк випадок вплинути на його розум.
— Так ніхто ж не дізнається, — лагідно сказав Бугай, сідаючи навпроти. — Я тебе тихо, як пташеняточко — голівку назад поверну, і все. І кінець нашим турботам.
Федько відсунувся від мене, ніби я вже був покійником.
Зробивши вигляд, що майже зомлів і сповзаю із стільця, я нахилився, — рука повисла, набираючи замах. Коли Бугай присунувся, щоб посадити мене в попередню позу, я різко напружив на руці м’язи й від усієї душі врізав бандитові по товстій шиї ребром долоні. Бугай схлипнув, здивовано округлив очі й за мить гепнув мені під ноги. Хотілося б довше помилуватися цією приємною картиною, та не можна було гаяти час. Пожбуривши важким стільцем у вікно, я вилетів слідом за ним і за хвилину біг порожньою вулицею. Де ж тут телефон?
Опергрупа прибула швидко, але компанія, з якою я так хотів знову побачитися, зникла. З’ясували тільки, що Протасова організувала зустріч у будинку, котрий був арендований нею в якогось літнього подружжя на час їхньої відсутності: вони поїхали в гості до сина в інше місто. Ні Протасова, ні Федько з Бугаєм вдома у себе більше не з’являлися. Пошуки не давали наслідків.
А через тиждень — чергове пограбування… Взяли грабіжники всього п’ятсот карбованців, що було й не дивно: цього разу діяли вони наосліп. Наводити на велику вечірню виручку вже було нікому, бо нафарбована красунечка не мала змоги допомогти в цьому своїм друзям через те, що сиділа в слідчому ізоляторі.
Вранці майор Кожухар викликав усіх до себе…
Чотири ночі ми з Іваненком провели в магазині. На п’яту десь о четвертій годині ранку я почув глухий стукіт. Я саме лежав і думав про те, що було б уже несправедливо, якби злочинці полізли д іншого магазину. І тому спочатку той стукіт сприйняв як галюцинацію, бо надто вже хотів його почути. Але стукіт повторився, потім ще і ще. Що за звуки! Симфонія! Штовхнув Іваненка. Той одразу нашорошив вуха.
Внизу ритмічно гупало.
Спустилися в підвал. Від стіни вже відлітали шматки штукатурки. Ось впала перша цеглина, ось в отворі замиготів лом…
Я дістав пістолет: з цим пустунчиком Бугаєм жарти кепські. Іваненко зробив те ж саме. Я знемагав від нетерплячки, ніби закоханий після довгої розлуки. Зараз, зараз… Ні, я все ж таки везучий!
І раптом:
— Стій! Руки вгору!
Команда пролунала по той бік стіни. Ми здивовано перезирнулися. Що за чортівня? Знову владний голос:
— Ану, виходь по одному! І без жартів! Гей, ти, кинь лома!
Задзеленчав об кам’яну підлогу лом. Хто ж цей невідомий помічник? Мене розбирала цікавість, але визирнути не наважувався: по-перше, в такій ситуації мене могли прийняти за бандита, по-друге, я своєю появою тільки б завадив тому, хто піймав злочинців на гарячому. Отже, довелося сидіти і мовчати.
Ну, звісно ж, вранці ми дізналися, хто нас випередив. Дільничний. Він пізно повертався додому, звернув увагу на дивний стукіт у бойлерній, швидко зорієнтувався і викликав з райвідділу підмогу. І забрав Бугая й Федька просто з моїх рук! Ну, а після цих двох швидко й Протасову піймали…
От і скажи кому-небудь після цього, що мені таланить у житті!
Ніхто ж не повірить.
Крім хіба що моєї сестри.
Але в неї на ці речі свій погляд…