Володимир Шаров
ВИКРАДЕННЯ
Оповідання
Білу “Ладу”, що наближалася до перехрестя з лівого боку, Олексій помітив здаля, але не знизив швидкість, бо їхав по головній дорозі. Однак і водій “Лади” продовжував гнати, сподіваючись проскочити. Олексій вилаявся і щосили натис на гальма. Та пізно…
Він ледве відірвав голову від баранки. В скронях нестерпно гупало. Кров з розсіченого лоба заюшила очі. Витерся носовичком, притис його до рани, спробував відчинити дверцята: пошарпав ручку, штовхнув плечем — не вийшло. Схоже, заклинило. Вибрався через другі, постояв трохи, прикривши повіки. Ноги підгиналися, перед очима все ще стрибали райдужні кола. Притримуючись за капот, обійшов свій грузовик і побачив “Ладу”. Вона врізалася в ліве переднє колесо. Передня частина зім’ята в гармошку, лобове скло вилетіло, ремінь безпеки тримав обважніле тіло водія.
Забувши про свою слабкість і головний біль, Олексій рвонувся до нього, заторсав за плече:
— Гей!.. Ти що?.. Чуєш?
— Що ви робите?! — обурено вигукнула якась жінка: навколо вже зібрався чималий натовп. — Його не можна чіпати! Треба “швидку” викликати.
— Тут вже ніяка “швидка” не допоможе… — меланхолійно зауважив літній чоловік у потертій кепчині. — Капець.
Від цих слів Олексія пройняв дрож. Він розгублено подивився навколо.
— Я невинний… він сам… Ви ж бачили?.. Він сам…
Водій “Лади” поворухнувся, похитав головою.
— Живий! — крикнув хтось.
Олексій радо кинувся до водія, допоміг йому звільнитися від ременя безпеки, вийти з машини. Це був хлопець років двадцяти двох, з блідим, якимось дивно видовженим, немов застиглим у масці здивування обличчям, білявим довгим волоссям, зодягнутий у потерті джинси і строкату футболку.
Білявий роздивився довкола, зупинив погляд на “Ладі”, щось сердито буркотнув собі під ніс, сплюнув під ноги, ступив крок і поморщився — боліла нога.
Коли Олексій переконався, що з водієм “Лади” все в порядку, його розгубленість, що межувала майже з панікою, поступилася місцем розлюченості.
— Хто ж так їздить, га? Ти що, правил не знаєш?
— Та годі тобі… — недбало відповів хлопець, нахилився, відкотив штанину і уважно роздивився великий синець із подряпинами, з яких сочилася кров. — З ким не буває. — Закінчивши огляд, він пошкутильгав до тротуару.
— Ти куди? — схопив його Олексій за руку.
— Пішов ти!.. — висмикнув руку хлопець.
— Е, ні-і, — знову притримав його Олексій. — Спочатку за ремонт заплати. Бачив я таких…
— Та що там ремонтувати! Краще на мою поглянь.
— На твою мені начхати. Сам винен. А мене в гаражі по голівці не погладять, особисто горбатитися доведеться. Так що давай монету — і шуруй.
Хлопець озирнувся в пошуках співчуття.
— Громадяни! Чого він до мене причепився! Це ж форменна обдиралівка!
— Вірно, — погодився чоловік у кепчині. — Совісті в тебе нема, — осудливо сказав Олексієві. — Тут роботи на копійки, а хлопець і так постраждав.
— Не ваше діло, — огризнувся Олексій. — Правила не я порушував, — і повернувся до білявого: — Ну то що, будеш платити? Чи ДАІ викликати?
— Біс із тобою, — хлопець витяг із кишені два пожмакані червінці. — На, подавись.
Олексій задоволено сховав гроші.
— Якщо знову спаде на думку випробувати свою лайбу на міцність, тільки свисни.
— Сказав би я тобі… — хмуро мовив білявий і, покульгуючи, пішов.
— Гей! — крикнув Олексій. — Постривай! А машину?
Білявий не обернувся. Олексій наздогнав його, заступив шлях.
— А то давай відтягну, якщо хочеш. Іще п’ять карбованців — і по руках.
— Обійдусь… — білявий обминув Олексія і попрямував далі.
— Та послухай! — знову наздогнав його Олексій.
Хлопець різко обернувся, очі в нього були злі.
— Ти мені набрид.
— Не сердься, я ж по-хорошому… Можу з машиною допомогти, — Олексій кивнув на “Ладу”.
— Сказав же — обійдусь.
— На техстанцію без довідки ДАІ все одно не візьмуть. А в мене дешевше вийде. Зроблю як новеньку. Подумай. Мене Олексієм звуть, прізвище Северин, працюю на радіозаводі. Надумаєш, приходь.
Білявий збирався щось відповісти, але тут почувся пронизливий звук “сирени”: до перехрестя наближалась патрульна машина міліції. Обличчя в білявого сіпнулося, він відштовхнув Олексія і побіг…
Величезна вівчарка гасала по подвір’ю, розлякуючи курей. Сеня підійшов до хвіртки, прочинив її, але відразу закрив перед самим носом собаки. Вівчарка злісно загавкала, вишкіривши жовті ікла.