Хто хотів вижити — мусив принизливо каятися, писати криводушні пасквілі на своїх недавніх друзів або закордонних «українських буржуазних націоналістів — найманців іноземних розвідок». Хтось писав «оди», спивався, накладав на себе руки, найстійкіші надовго йшли у «внутрішню еміграцію».
За даними правозахисниці, історика Людмили Алексєєвої, у 1972—1974 рр. за участь в українському національно-демократичному русі було заарештовано понад 122 особи. За даними Харківської правозахисної групи, у 1972—1974 рр. в Україні заарештували 193 особи, у тому числі за антирадянську пропаганду — 100 осіб, за релігійні переконання — 27 осіб.
Овсієнко Василь. КГБ проти дисидентів. Сорок років погрому шістдесятників // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2012. — 12 січня. Режим доступу: https://goo.gl/fCPY7C
Гриців Марія. Арештована коляда, або Погром 12 січня 1972-го // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 12 січня. Режим доступу: https://bit.ly/1TQRbTE
Безсмертний-Анзіміров Андрій. Операція «БЛОК» // День: Україна Incognita. — 2015. — 12 січня. Режим доступу: https://bit.ly/1Ryk8pQ
Захаров Борис. Сорок років від дня «Генерального погрому» // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2012. — 10 січня. Режим доступу: https://bit.ly/1OM8gOw
Український самвидав. — 2007. — №1 (20), березень. Режим доступу: https://bit.ly/1N3JGmw
Овсієнко Василь. Особистість проти Системи. До 40-річчя арештів 1972 року // Україна молода. — 2012. — 12 січня. Режим доступу: https://bit.ly/1W1tVnk
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — Київ: Смолоскип, 2012.
Суд — це пластична операція наді мною. Задумано знищити мене — в цій гидкій, накиненій мені подобі, яка сповнена трупних запахів, яка для мене просто нестерпна.
Але для чого? За що?
Це незбагненно.
Це моторошно.
Це страшно.
Василь Стус (із заяви першому секретарю ЦК КПУ Володимиру Щербицькому від 12 вересня 1972 р.)
Обшук у квартирі Василя Стуса тривав увесь день. Увечері в перевернуте догори дном помешкання повернулись дружина і син. Малий Дмитрик, злякавшись незнайомих чоловіків у формі, сховався за кріслом і стріляв по них з іграшкового лука. «Ану слєдітє за рєбьонкам!» — крикнув один з кадебістів.
Уранці наступного дня Василя Стуса заарештували і доправили до внутрішньої тюрми КДБ (нині — будівля Служби безпеки України за адресою: вулиця Володимирська, 33). Слідчий Логінов постановив порушити проти поета кримінальну справу за статтею 187 Карного кодексу УРСР — «поширювання завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад». Прокурор УРСР Глух підтвердив, що Логіновим «по справі зібрані достатні докази про те, що СТУС на протязі 1968—1971 років виготовляв та розповсюджував документи та вірші, що зводять наклепи на радянський державний та суспільний лад».
Після принизливих обшуків Стуса повели у камеру: кам’яні стіни, маленьке віконечко під стелею, паркет, у кутку — п’ятилітрова каструля, нари і тумбочки.
Слідчий Логінов розпитував про збірки віршів, статті, зокрема «Феномен доби», листи на захист ув’язнених та інше. Після допиту Василь Стус поставив умову — повернути йому вилучений томик Ґете, інакше він відмовляється говорити зі слідчим.
Стус Дмитро. Василь Стус: життя як творчість. — К.: Факт, 2004. — 368с. Режим доступу: https://1576.ua/books/1951
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.
Одного разу Іван запитав кагебівського начальника на своєму допиті, як кажуть, просто з моста, чому в їхній установі працює так багато дурнів, — і той так само відверто відповів: «А, думаєте, багато розумних піде на таку роботу?»
Зі спогадів Надії Світличної
До квартири Івана Світличного постукали вранці. Семеро — «шмональники» та поняті — почали обшук: переглядали кожен папірець, книжку, зошит. Дружина Леоніда згадувала, що вилучили багато книжок, машинописів, магнітофонних стрічок з унікальними записами Василя Симоненка, Василя Стуса, Бориса Мамайсура та інших (Світличний кілька років збирав аудіоархів українських поетів-шістдесятників).