У своїй захисній промові та в останньому слові Мустафа Джемілєв розповів про боротьбу кримських татар за повернення на батьківщину та відновлення державності. Він надав суду список опублікованої белетристики і публіцистики, яка містила наклепи на кримськотатарський народ; розповів про гоніння, яким піддаються з боку місцевої влади і каральних органів кримські татари, що намагаються повернутися на батьківщину.
На знак протесту проти переслідування кримських татар і судового свавілля Мустафа Джемілєв оголосив тридцятиденне голодування: «Батьківщина або смерть!»
Бекирова Гульнара. Омский процесс Мустафы Джемилева // Бекирова Г. Крымские татары. 1941—1991 (Опыт политической истории). — Т. 1. — Симферополь, 2008. Режим доступу: https://goo.gl/72UErM
Омский процесс: как судили Мустафу Джемилева в 1976-м: [Публикация Сахаровского центра на веб-портале Slon.ru]. Режим доступу:https://goo.gl/QMnciU
Бекірова Гульнара. Сторінки кримської історії. «Я хотів би, щоб біль чужий жив у мені щемливим в серці болем...» // Крим. Реалії. — 2015. — 19 січня. Режим доступу: https://goo.gl/nV7YqQ
Джемилев Мустафа (р. 1943) // Сахаровский центр. Воспоминания о ГУЛАГе и их авторы: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/o3Hic7 19 січня 1939 року вбитий поет Михайло Драй-Хмара10
19 січня 1939 року на колимському засланні загинув поет-неокласик, літературознавець і перекладач Михайло Драй-Хмара — за офіційною версією, «від ослаблення серцевої діяльності».
Позиція НКВС щодо Драй-Хмари досить чітко була сформульована у псевдопоказі ще одного репресованого з п’ятірного грона неокласиків Павла Филиповича: «Драй-Хмара нам всем был хорошо известен как украинский националист, и своими литературными националистическими работами (стихи и историко-литературные статьи) занял довольно видное место в националистических кругах».
За Михайлом Драй-Хмарою каральні органи полювали ще з початку 1930-х років. Його сонети трактувалися партійними діячами «оригінально», не гірше ніж затятими літературознавцями. Досить примітивно сфабрикована справа № 3391, яку відкрили у 1933 році проти Драй-Хмари за його начебто приналежність до контрреволюційної організації у Кам’янець-Подільському університеті, була закрита за рік за відсутністю доказів.
А 5 вересня 1935 року було виписано ордер № 28, і вже наступного дня оперуповноважені Сергієвський і Бондаренко заарештували Драй-Хмару в його київському помешканні. Звинувачення було стандартне: «націоналістична контрреволюційна діяльність». Драй-Хмара досить різко і принципово його заперечував. Тоді 30 жовтня 1935 року його справу під № 101 з’єднали зі справою Филиповича під № 99, а 22 листопада справи Павла Филиповича і Михайла Драй-Хмари були «підверстані» до так званої справи «Зерова і його групи» за № 1377.
В результаті більшість заарештованих вимушено підписали зізнання і низку фальшивих свідчень щодо колег і товаришів. М. Зерова було засуджено до 10-річного ув’язнення. Стільки ж отримали П. Филипович та А. Лебідь, а також інші «учасники групи», котрі познайомилися одне з одним лише під час очних ставок. Дещо менше отримали поет М. Вороний — вісім років, працівник українського історичного музею Б. Пилипенко та педагог із Чернігова Л. Митькевич — по 7 років. Вижити вдалося тільки Митькевичу.
Проте й тут Михайло Драй-Хмара був одним із небагатьох, хто на допитах не зламався і не свідчив ні проти себе, ні проти товаришів. Слідчі були змушені повернутися до справи № 101. Її розгляд відбувся 28 березня 1936 року в Москві на засіданні Особливої наради при НКВС СРСР під порядковим номером 88. Вирок був лаконічним: «Драй-Хмара Михаил Афанасьевич — за контрреволюционную деятельность заключить в исправтрудлагерь сроком на пять лет, считая с 5.9.35 г.». Так Драй-Хмара опинився на Колимі.
Згодом, постановою Особливої трійки Управління НКВС Дальбуду від 27 травня 1938 року, Михайлові Панасовичу додали ще 10 років за нібито участь в антирадянській організації й антирадянську пропаганду в таборі.
Існує ймовірніша за офіційну версія смерті Михайла Драй-Хмари — хоча і з сумнівною датою. Михайло Добровольський, який до 1937 року очолював комсомольську організацію Удмуртської АРСР, а згодом був засланий на Колиму і відбував покарання разом із Драй-Хмарою, згадував: «Одного сонячного квітневого дня 1939 р., коли було по-колимськи відносно тепло, а наша бригада поралася на дорозі, до нас наблизилося легкове авто — «емка». Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг.