З «емки» вилізли троє із сусманського управління, притримуючи при боках маузери. Усі, як завжди тоді, «під мухою»… Підійшли. Конвой щось їм доповів… Один із трьох повільно витяг маузер із дерев’яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в’язня, — трах, до п’ятого — трах… Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй дружив колись у Кам’янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щоп’ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя…
Щойно кат наблизився до чергової п’ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє»… З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі… Все відбулося блискавично… Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв… Драй ще встиг прохрипіти «Гад!..» і, відштовхнувшись правицею від мого лівого плеча, бездиханно упав горілиць із розплющеними в небо очима…»
Лише 25 жовтня 1939 року київський рагс повідомив дружину про смерть Драй-Хмари, що сталася 19 січня 1939 року. Місце і причина смерті вказані не були. Акти про смерть і поховання Драй-Хмари, які зберігаються в особовій справі ув’язненого в Управлінні внутрішніх справ Магаданського облвиконкому, засвідчують, що Михайло Панасович помер 19 січня 1939 року о 23:15 у приміщенні медпункту лікарняної ділянки Устьє Тайожна. Поховано його було на правому березі річки Паутова, могила № 3 за 300 м від річки, а від табірного пункту Горна Лаврюкова — до 1 км.
Письменник був реабілітований після перевірки табірної справи у Магаданській області 28 листопада 1989 року.
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/TWJqbI
Сохацька Євгенія. Михайло Драй-Хмара та українська національна ідея // День. — 2009. — 2 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/WCDNFB
Сьогодні — 125-річчя з дня народження Михайла Драй-Хмари // Рідна Черкащина. — 2014. — 10 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/2uRKJt
І вся моя вина була в тому, що я, священик, чоловік інакомислячий, наважився виступити на захист безвинно репресованого історика Валентина Мороза. Місцеві партійні бюрократи схарактеризували мене як «небажану особу для соціалістичного суспільства», а потім вже працівники КДБ почали збирати про мене різні сміхотворні чутки... і я названий «особливо небезпечним державним злочинцем». Тобто зрівняли мене з убивцями, диверсантами і насильниками.
Патріарх Володимир (Василь Романюк)
Василя Романюка звинувачували в «антирадянській агітації і пропаганді» в рамках великої кадебістської операції «БЛОК», в результаті якої багатьох українських інтелігентів було заарештовано. Священика визнали «особливо небезпечним рецидивістом» і визначили термін покарання — 7 років позбавлення волі з подальшим трирічним засланням. Під час слідства було залучено і розглянуто справи обвинуваченого 1944 та 1946 років, отримані матеріали з Магаданської області, де він відбував попереднє ув’язнення, матеріали інших кримінальних справ, допитано безліч людей.
Спочатку отець Василь Романюк відбував покарання у Володимирській тюрмі, тодішній каральній цитаделі союзного масштабу, в якій утримувались «особливо небезпечні» політв’язні, а на початку 1974 року його етапували до Мордовії, у I табір ЖХ-389/1-8 особливого режиму — село Сосновка, неподалік залізничної станції Потьма.
«Ніякого миру й дружби між народами немислимо до тих пір, доки люди будуть топтати справедливість і пригнічувати один одного, а саме таке робиться в СРСР — країні, яка демагогічно називає себе твердинею миру, а в себе вдома топче всяку справедливість і елементарні людські права», — писав Василь Романюк навесні 1976 року.
Разом з іншими ув’язненими дисидентами Романюк готував програмні документи, на базі яких об’єднувались правозахисники всього Радянського Союзу, що перебували в таборах. Василь Романюк та Олекса Тихий створили «Кодекс політв’язня», у якому виклали моральні постулати поведінки «в’язнів сумління» за ґратами.