Бекірова Гульнара. Сторінки кримської історії. Петро Григоренко. Закінчення // Радіо Свобода. —2015. — 16 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/o19kQX
Зубарєв Дмитро, Кузовкін Геннадій. Григоренко Петро Григорович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2007. — 14 липня. Режим доступу: https://goo.gl/q6Wnsb
Корсун Лідія. Ген дисидентства. Сини Петра Григоренка і Сергія Єсеніна підтримують дух правозахисту в Америці // Україна молода. — 2005. — 27 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/XRaxm6
Овсієнко Василь. Петро Григоренко — радянський генерал, який став дисидентом // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2012. — 21 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/F8BBdV
Сюндюков Ігор. Генерал, що рятував честь українців // День. Україна Incognita. — 2012. — 21 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/MQvdi8
Шаповал Юрій. Нестандартний генерал // День. — 2007. — 13 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/dSm9Ns
Генерал Петро Григоренко: Спогади, статті, матеріали / Упоряд. та передм. О.Обертаса. — К.: Смолоскип, 2008.
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.
Чотири дні слідство розглядало кримінальну справу проти «групи Зерова» — усіх звинувачували «у приналежності до контрреволюційної націоналістичної групи, що готувала повалення радянської влади в Україні, а також терористичні акти проти радянських і партійних керівників».
«С моей стороны был только один раз сделан призыв к террору — в форме прочтения стихотворения Кулиша на собрании у Рыльского», — «зізнався» Микола Зеров на суді.
Зеров, Лебідь та Филипович отримали по 10 років таборів, Марко Вороний — 8 років, Пилипенко та Митькевич — по 7.
Узимку 1936 року «банда» вирушила на етап за маршрутом Ведмежа Гора — Кем — Соловки.
Микола Зеров на дозвіллі займався перекладами та історико-літературними дослідженнями. Марко Вороний вивчав мови та багато читав.
Павло Филипович, як згадують очевидці, був сильно пригнічений та перебував у стані глибокої депресії.
Восени 1937 року «справу Зерова» переглянула Особлива трійка Управління НКВС СРСР Ленінградської області. Зеров, Филипович, Вороний і Пилипенко були розстріляні в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року. Ананій Лебідь був вбитий у грудні того самого року в Ленінграді.
Вижити вдалось лише Леоніду Митькевичу, чиї свідчення про фальсифікацію процесу були заявлені під час процесу реабілітації у 1957 році.
31 березня 1958 року справу було анульовано за відсутністю складу злочину: «Проверкой установлено, что бывший сотрудник НКВД УССР Овчинников, принимавший участие в расследовании данного дела, за нарушение социалистической законности осужден, а бывший сотрудник НКВД Литман за фальсификацию следственных материалов из органов госбезопасности уволен по фактам, дискредитирующим звание офицера» (Митькевич свідчив, що Явіц Літман катував учасників сфальсифікованої справи, аби витягнути потрібні слідству свідчення).
Безсмертний-Анзіміров Андрій. Павло Филипович // День. Україна Incognita. — 2015. — 2 вересня. Режим доступу: https://goo.gl/qXa4SI
Джувага Вадим. Микола Зеров: «неокласик» і «терорист» // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2012. — 17 червня. Режим доступу: https://goo.gl/vZzJGs
Жертвы политического террора в СССР: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/hVMxNE
З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/631bUj
Бєлкіна Тетяна. Функція поета // День. — 1999. — 13 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/E3xwka
Украинские «националисты» в СЛОНе // Соловки: Энциклопедия: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/rXrlOj
Шевченко Сергій. Соловецький реквієм. — К.: Експер-Поліграф, 2013. 8 лютого 1946 року заарештували колгоспницю Анну Гричаник-Вітт13
Нюся Гричаник була простою дівчиною з Тернопільщини, не писала віршів, не переховувала партизанів УПА, не переказувала політичні анекдоти — вона так ніколи і не зрозуміла, чим заслужила звання «ворога народу». Ця історія маленької людини, яка через обмову ув’язненої сусідки потрапила під каток політичних репресій, схожа на сотні тисяч інших. Подібні справи велися механічно і безособово, на місці Анни міг би опинитись кожен.