Одарка. Який там у чорта рів, коли скотина перелізе?
Мар'яна. Та годі, мамо, хіба не бачите, що він дратує вас?
Одарка. Що ж я йому, собака, чи що?
Михайло. Та не сердьтесь! Нате шапку, покажете Семенові, то він віддасть телицю вам, а я у вас поки посидю. Тілько не забудьте там шапку, назад принесіть, а то прийдеться без шапки йти по вулиці, то ще подумають, що в куми звав...
Мар'яна. Забалакав!.. Та не баріться, мамо!
Михайло. А чого ж спішить? Там у мене Семен такий молодець, а мати ще не стара... Чого доброго... Ха-ха!
Одарка. Ну вже твій Семен! Стара собака, а такий лайливий та безецний, що з ним і балакать противно. (Виходить.)
Мар'яна. Чи не в хазяїна удався?
Мар'яна і Михайло.
Михайло. Хіба безецний я? То так здається! З пісними я пісний, з скоромними - скоромний; хто що любить, любить же, звісно, не закажеш! Жиди не люблять сала, і дурні дражнять їх свинячим ухом! А я і сам тоді не їм вже сала, коли приходиться з жидами гендлювать.
Мар'яна. То ти, виходить, хилишся, куди віє вітер?
Михайло. То так здається! А я цим способом хилю других, куди мені потрібно.
Мар'яна. То ти хвастаєш тілько, а от мене то й не нагнеш! Горілки хочеш?
Михайло. Давай, як є.
Мар'яна подає й налива.
Нащо ж я буду гнуть тебе? Ти і сама нагнешся.
Мар'яна. Ой, ой! Який же подухалий ти! Пий!
Михайло. А ти?
Мар'яна. Ну, будь здоров! (Пригублює, доливає і дає Михайлові.)
Михайло. Хіба ж так п'ють? Диви, ти чарку зноровила
Мар'яна. Я більш ніколи не пила.
Михайло (п'є). Чого вона така тепла?
Мар'яна. Не знаю.
Михайло. Губами тілько доторкнулась - і степліла горілка. Ну й дівчина! (Хоче обнять її.)
Мар'яна (одвертається). Куди?
Михайло. Погріться хочу, бо щось морозить наче!
Мар'яна. Як хочеш гріться (налива), то пий ще і сиди смирно, бо я із хати вийду!.. Не по душі мені, що ти до мене бридкі заміри завше маєш.
Михайло. Ой, яка сердита! Недоторка! Мабуть, Данило заказав, щоб піст держала?
Мар'яна. І без Данила я така. Язик не кістка, вертіть ним можна як завгодно, а далі тпр-р-р! Пий!
Михайло. Не хочу, бо ти сердишся.
Мар'яна. Не сердюсь я, єй-богу! Я тілько не люблю, що ти й розмови іншої не маєш: пустуєш, жартуєш і залицяєшся так бридко, неначе я... Ну, годі! Випий!
Михайло. Не хочу!
Мар'яна. Вольному воля! Кажи: чого прийшов? Які приніс тенета?
Михайло. Ага! Цікаво, не бійсь, знати?
Мар'яна. Байдуже! Обійдеться і так, коли не скажеш... Ти ж хлопця присилав лякать, що ввечері тенета нові принесеш? Покажи свої тенета!
Михайло (набік). Чорт - не дівка! (До Мар'яни.) Ну, годі шуткувать... Будем прямо говорить. Тілько ж не хитруй і ти зо мною, бо я примітю зразу і пропаде охота сказать про те, за чим прийшов... Ти подала Данилові вже слово?
Мар'яна. Подала.
Михайло. А знаєш, що його батько вигнали?
Мар'яна. Знаю.
Михайло. І що на мене все імініє переводять?
Мар'яна. Знаю.
Михайло. І тобі все це нічого?
Мар'яна. Байдуже!
Михайло. Тебе нічим вже на злякаєш!.. А що ж ви будете робить?
Мар'яна. Данило піде в найми, я буду зароблять і ждатиму його.
Михайло. Довго прийдеться ждать.
Мар'яна. А тобі що?
Михайло. Жалко, що ти посивієш в дівках.
Мар'яна. Не журись! І рік не пройде, як ми поберемось з Данилом.
Михайло. Дурна!.. А я розумнішою тебе лічив... Чи не краще ж не ждать, не горювать, а хоч завтра йти до мене панувать.
Мар'яна. Татові скажи! Яке велике щастя жить з тобою і буть посміхом для усього села!
Михайло. Хто ж посміє сміятися з моєї жінки?..
Мар'яна. Жінки?..
Обоє мовчать.
Михайло. Кажи: покинеш Данила, підеш за мене?
Мар'яна (лукаво). Гум!.. Побачимо... Сватай!
Михайло. А ти гарбуз даси, щоб посміятися!
Мар'яна. Побачимо!
Михайло (палко). Що ж ти у дурня грать зо мною хочеш, чи як? Коли на те пішло, щоб щиро побалакать, то годі мудрувать! Чи так, чи ні - кажи мені все прямо... Мені вже обридло ходить з зав'язаними очима, пора їх розв'язать, бо в мене й другого немало діла є! Сама подумай, - ти, слава богу, не дурна, - яка користь тобі Данила ждать? Ну, прийде він, і ви поберетесь, та й станете старців плодити, бо я йому не дам нічого, - не задля нього працював! А в мене ти, як пані, будеш жить, - робити є кому!
Мар'яна. Ой, душу ж ти виймаєш з мене! Чом раньше не казав так щиро?
Михайло. Так склалось. Не дурій, бо будеш жалкувать.
Мар'яна. Я слово подала...
Михайло. Слово - дим, контракта в вас немає.
Мар'яна. Не серцем ти говориш.
Михайло. Ти думаєш, нема у мене серця? Є! І загорілось більш до тебе, ніж я того хотів!.. Не туши ж його холодними речами, бо прохолоне... Іди, коли я кличу.
Мар'яна. Не можу зараз я сказать нічого... Данило й ти!.. Рідні брати... Данило!.. Ох!.. Голова горить! Дай подумать наодинці... Бо серце заболіло зараз, наче міцно хто його перев'язав!..
Михайло. Серце, серце!.. А розум нащо?.. Загнуздай його розумом і поверни туди, де більш користі. Ти не маленька, щоб серцем тілько жить. Дивись на мене: серце до тебе, а розум звелить йому - поверне в другий бік!.. Повір! Плювать на серце!..
Одарка (кидає у двері шапку). На шапку, бо мені ще треба видоїть корову.
Михайло (у двері). А що, нажартувалися з Семеном?
Одарка (з сіней). Нехай він тобі сказиться!
Михайло (сміється). Удовиці, як молоді дівчата, до жартів ласі!.. Ну, прощай! До завтра. Ждатиму. Чого ж ти голову повісила? Хто найшов, той не сумує. (Обніма Мар'яну за стан.)
Мар'яна (одводить його руку, тихо). Послі... Послі... Іди, іди, іди!
Михайло. Так завтра? Ну, до завтра! (Виходить.)
Мар'яна (одна). "У мене ти, як пані, будеш жить, - робити є кому!" Здається, так сказав Михайло? І після цього рік ждать Данила!.. Рік!.. Довгий, довгий, як вік! Ох, який довгий, - чого за рік не перебуде?!.. А діждусь - роби не розгинаючись... Змарнієш скоро, забудеш любощі; а Милий, змучений роботою, вже не пригорне палко, не, обвіє гарячим полум'ям кохання! Усе пройде... Й серце в горі та нужді умре само зарані, як все вмирає. Для чого ж мучиться тепер я маю?.. Е!.. Дурна голова - засумовала! Об землю всі думки такі! Данило тут ще... Я вільна... Серце його бажає - лечу до нього, нехай душа попразникує! А там?.. Що буде там, об тім я завтра поміркую. (Хватає свиту і йде; назустріч їй Одарка.)