Вайт був залюблений у ao dài[10], бо в цій довгій туніці жіноче тіло видається дивовижно вразливим і неймовірно романтичним. Якось він привів мене на велику віллу, яка сховалася за рядами кіосків, зведених на території колишнього саду. На віллі мешкали дві сестри, які, старіючи, спокійно продавали свої меблі колекціонерам, забезпечуючи щоденне виживання. Вайт був їхнім постійним клієнтом, тож нам запропонували відпочити на великому дивані з акацієвого дерева, схожому на диван мого дідуся по татові, поклавши голови на керамічні подушечки давніх курців опіуму. Власниця принесла нам чай і шматочки маринованого імбиру. Легенький бриз припідняв поли її ao dài, коли вона нахилилася, щоб поставити чашки між Вайтом і мною. І хоча їй було шістдесят, ми прониклися чуттєвістю її ao dài. Квадратному сантиметру шкіри, який при цьому відкрився, було байдужісінько до руйнівних впливів часу: він далі хвилював. Вайт казав, що цей мацюпусінький простір був його золотим трикутником, його острівцем щастя, його власним В’єтнамом. «It stirs my soul»[11], — прошепотів він мені між двома ковтками чаю.
Цей трикутник шкіри хвилював і солдатів Півночі, коли вони опинились у Сайгоні. Вони шизіли, коли ліцеїстки в ao dài, наче ті метелики весною, випурхували зі шкільного подвір’я. Тож ця сукня підпала під заборону. Її відмінили ще й тому, що через неї тьмянів героїзм жінок у зеленому кепі, яких можна було побачити на гігантських панно на розі кожної вулиці, вони були одягнені в сорочки кольору хакі з закасаними рукавами на мускулястих руках. Правильно зробили, що відмінили. На те, щоб застібнути на ньому ґудзики треба втричі більше часу, ніж на те, щоб його зняти. Одного різкого руху вистачало, щоб ґудзики-кнопки злетіли і розстібнулися. Моя ж бабуся витрачала не втричі, а вдесятеро більше часу для одягання цієї туніки, бо після народження десятьох дітей її тіло довелося моделювати, по-новому вимальовувати за допомогою спеціальної підставки на тридцять гачечків, щоб дотриматися приталеного силуету цієї вдавано невинної й облудно задушевної сукні.
Тепер моя бабуся дуже старенька, але досі розкішно вродлива, немов королева. Коли їй було років сорок, у своєму салоні в Сайгоні вона для самої себе несла ауру епохи, що відзначалася винятковою красою й розкішшю. Щоранку коло дверей юрмилася когорта комерсантів, які приносили їй свої здобутки. Більшість торговців уже знала її запити. І приносила нові предмети посуду, пластикові, щойно з Європи квіти і неодмінно бюстгальтери для її шести доньок. Оскільки ж у країні йшла війна і ринок був нестабільним, доводилося бути завбачливим. Інколи приносили діаманти. У кожної жінки-в’єтнамки з нашого оточення була лупа для діамантів. Я змалку навчилася виявляти вкраплення в діаманти, бо таке вміння було необхідним для ведення фінансових справ родини. Банківська система була хитка й ефемерна. Тож ма́ла опанувати мистецтво купівлі й продажу золота й діамантів, щоб давати раду заощадженням. Бабуся цілими днями займалася купівлею, ніколи нікуди не виходячи. Між візитами торговців вона приймала друзів чи слуг, які шукали роботу.
Бабуся днями постійно була зайнята щоденними справами. І хоча й віруюча, вона ніколи не мала часу посидіти перед Буддою. Після того, як ринки спорожніли, а товари і торговці зникли, після того, як її співмешканці-комуністи відібрали в неї вміст сейфа й мереживні шалі, вона навчилася носити довге сіре кімоно, яке одягають вірні. Попри посивіле волосся, гладенько зачесане і просто зібране в гульку якраз над потилицею, бабуся виділялася досконалою вродою. Вона щогодини повторювала молитви, злегка оповита димом ладанних паличок, і чекала новин від дітей, які вирушили в море. Двох наймолодших, сина й доньку, вона відпустила з моєю мамою. Мама попросила мою бабусю вибрати між ризиком втратити сина в морі і ризиком побачити його тіло, понівечене на мінному полі під час військової служби в Камбоджі. Вибирати доводилося потайки, без тремтіння, не вагаючись і не розголошуючи. Можливо, саме для контролю за тим страхом вона й звернулася до молитви. Можливо, щоб п’яніти від ладанного диму, вона не відходила від вівтаря.