І вже ніхто й ніколи не дізнається про справжню історію цього браслета, коли акрил розкладеться на порох, коли тисячі років накопичаться у сотнях страт, адже минуло всього тридцять років, а я впізнаю нас лише за якимись фрагментами, шрамами, відблисками.
За тридцять років Сао Май, наче той фенікс, відродилась із попелу, так як і В’єтнам із-за своєї залізної завіси, і мої батьки від шкільних унітазів. І поодинці, і всі разом, усі ці персонажі з мого минулого струсили бруд, що накопичився на їхніх спинах, щоб розгорнути крила з червоно-золотистого пір’я, перш ніж жваво метнутися у широкий блакитний простір, прикрасивши в такий спосіб небо моїх дітей і відкриваючи те, що за одним виднокраєм завжди ховається інший, і так відбувається нескінченно, до невимовної краси відновлення, до невідчутного на дотик зачарування. Якщо ж говорити про мене, то мені нове відкривається в можливості написати цю книжку, дожити до миті, коли мої слова ковзнуть на вигинах ваших вуст, бачити ці білі аркуші, що витримують струмінь розповіді про мене чи, радше, струмінь розповіді про тих, хто крокував попереду мене, задля мене. Я пройшлася їхніми слідами, як у сні наяву, коли пахощі розквітлої півонії є не запахом, а квітуванням; коли густий багрянець клена є вже не кольором, а благом, коли край — це не просто місце, а колискова.
А ще коли простягнута рука — це не просто жест, а мить любові, що триває до засинання, до пробудження, щодень.