Пліній, дещо занепокоєний забарністю Фараона й дона Лотаріо, поглянув на годинник. Новільйо не відривався од газети, пересуваючи її на столі вивіреними рухами столяра. Детектив покликав кельнера й розплатився, на що службовець не звернув ані найменшої уваги.
У цю мить вони з'явились на порозі. Пліній підвівся, нагадав Новільйо про завтрашнє зібрання і ще раз пообіцяв зберегти його таємницю. Потім легкою ходою попрямував назустріч приятелям.
— Ходімо, Мануелю, нас чекає таксі, — поважно сказав Фараон.
— Що сталося? — очима запитав Пліній дона Лотаріо.
Той, теж надзвичайно поважний, зробив якийсь невиразний жест.
— Ходімо ж! — квапив його Фараон. — Тут така справа!.. Вийшовши, вони сіли в автомобіль. Оскільки жоден з них не зронив і слова, водій спитав:
— Куди їдемо, панове?
— До якої-небудь гарної ресторації поблизу театру «Мартін», кортить подивитись на стрункі ніжки, — зареготався Фараон, а дон Лотаріо завторував йому.
— Знову ваші жарти! — сказав шеф. — Гаразд, то що там з віллою «Есперанса»?
— Даю тобі тисячу дуро, Мануелю, якщо ти вгадаєш, хто мешкає в тому шале. Ти собі навіть не уявляєш! Скажіть йому, доне Лотаріо, щоб він не подумав, що це знову жарт.
— Там живе, Мануелю, наша краянка донья Марія де лос Ремедіос дель Барон. Ота, що сиділа біля тебе в автобусі. То чи не затісний цей світ?
Пліній мовчав, немов йому заціпило.
— Так, Мануелю, вона мешкає там зі своєю матінкою.
— І що вона сказала на вашу появу?
— Нічого. Ми їй пояснили, що прогулювались і раптом згадали, що вона там живе, та й зайшли з візитом. Чи повірила вона, чи ні, то вже інша річ.
— Ви їй щось говорили про сестер Пелаес?
— Ані словечка, — відповів дон Лотаріо. — Я подумав, що це не доконечно. Гадаю, це тобі вирішувати.
— Дуже добре зробили.
— Бачиш, Антоніо, — сказав дон Лотаріо, — який з мене здібний учень?
— Вона запропонувала нам кави, — забрав слово Фараон, — і показала свій величезний дім, котрий, певне, коштує близько мільйона. Дуже добре нас трактувала, треба сказати. А тобі передавала вітання.
— Спершу ми розпитали сусідів і, дізнавшись, хто живе в тій віллі, вирішили завітати до неї з цікавості, нічого не згадуючи про справу. Але я думаю собі, що може бути спільного у Марії де лос Ремедіос з сестрами Пелаес?
— Врешті-решт, вона теж з нашого містечка…
— Те саме сказав і я дону Лотаріо.
Зводини
З ранку до полудня, коли почали сходитися запрошені, Пліній і дон Лотаріо сиділи у вітальні, переглядаючи газети, димлячи цигарками й перечитуючи листа філософа Брауліо, що надійшов сьогодні до готелю. Ось що він писав:
«Дорогенькі мої Мануелю й доне Лотаріо, Минають дні, а звісток од вас немає, то я сам узявся за перо. Я уважно читаю газети, чи немає там чогось про ваші пригоди й відкриття, але марно. Одне з двох, думаю собі, або провадите розсліди у великій таємниці, або ж вам досі бракує певності, щоб бити в усі дзвони. Хай би як там було, не маю жодних сумнівів, що ви на славу впораєтеся з цією справою. В кожному разі черкніть бодай кілька слів, бо негоже мені бути в безвісті про вас.
У нас нічого такого особливого. В казино досі триває ремонт, і здається, що й краю йому не буде. З кожним днем стає більше автомобілів, а розмови точаться довкола футболу. Щодо машин, то це зрозуміти можна, бо вони потрібні для переконання, що живеш повніше й краще. Швидкість і влада над двигуном дає людям змогу бути про себе вищої думки. Втім, по правді кажучи, нема їм куди і їздити, але вони вважають, що, рухаючись у просторі, вони позбуваються нудьги. Захоплення ж футболом я розумію менше. На своєму віку я бачив чотири чи п'ять матчів на стадіоні Пейнадо, й усі видалися мені тією самою комедією — украй безглуздою, зі схожими акторами. Я негоден збагнути, чому іспанці, що кохаються в бучних і барвистих святах, уподобали таке сіре видовище. Небагато ж клепок у голові в тих, хто тижнями жує жуйку про той футбол! Гайнувати таке коротке життя на таке глупство свідчить лише про брак уяви більшості дурноголових у беретах. І здається мені, що люди настільки рішилися глузду, що геть нічого не тямлять і не розрізняють добро і зло. Вони бачать, чують і говорять лише те, що їм кажуть бачити, чути й говорити. Ліваки закидають урядові, що він прагне побільшувати цей футбольний сказ, аби відвернути увагу від політичних проблем. Не знаю, чи так це, але дуже схоже, бо на взірець футбольного матчу можна розіграти й виборчу кампанію, і протягти до влади навіть давно покійного політика.
Еухеніо Ноель, світило нашого міста, сказав у своїй славнозвісній промові в «Клубі лібералів» у 1916 році, що іспанців вабить хліб і бики. Більше бики, ніж хліб, звичайно. І додав, що римляни домагалися того самого хлібом і видовищами. Але, якщо свідомістю людей можна так легко керувати, бо не злічити йолопів на цьому світі, то ще легше робити це тепер, коли є телевізор і радіо. Одним, тобто більшості, — футбол, другим — маківник, третім — батіг, і все йде як по маслу, будь-який уряд може правити тисячі років, звичайно, за умови існування спортивних ліг, вина й світових чемпіонатів… Та що тут казати! Відколи світ світом, переважна більшість дбає лиш про гроші й власний добробут.
У нас новини здебільше сумні. Ви пам'ятаєте улюблений вислів доктора дона Гонсало, який я часто повторюю: «Восени смерті жди». А цієї осені смерть пожинає багатий врожай. Відколи ви поїхали, в кращий світ перебрався Пепе Расура. Вкладався спати з головним болем, а на другий день по обіді його вже віднесли на цвинтар. Бідолашний Клементе Посуело скінчив свої багатолітні страждання, а дон Анастасіо Кордова на ладан дише. Два дні тому ходив його провідувати. Ноги він ще волочить, а от голова вже не варить. Тільки нас побачив — я був не сам, — підвівся з крісла й сказав: «Я вам дуже вдячний, панове, що ви прийшли на мій похорон. Це справа кількох хвилин. Ось-ось прибуде труна й катафалк, і я вас залишу назавжди». Сказавши це, він знову сів у крісло й, заплющивши очі, забувся. Отаке… Ще два дні він щось говорив у нестямі й нікого не пізнавав, а сьогодні вранці мені казали, що почалася агонія. Та ви знаєте, що я схибнутий на смерті. Сподіваємось, що ви невзабарі повернетесь живі й здорові.
Це щодо небіжників. Що ж до перелюбників — нічого нового. Старі плітки, які ніколи не підтверджуються, та й хіба можна знати про це напевне? Про педелів теж немає цікавих новин. Здається, їх не побільшало або ж це просто не дійшло до моїх вух. У церковних справах дещо інакше. Об'явився тут один пастор, дуже новочасний, і говорив з амвона щось там про соціальну справедливість, виступав проти багатіїв і навіть закидав камінці в урядовий город. Годі навіть уявити, який це спричинило фурор! Вперше в історії іспанські священики таке утнули. Мені до вподоби, що бодай раз вони стали в оборону простолюду, хоча й зі своїх міркувань. Дон Хосе, директор банку, так висловився про казання новака: «Він не розуміє, що коли Христос мовив: «Блаженні убогі», — то мав на думці убогих духом, бо убогі на гроші, по правді кажучи, ніколи не мали жодної надії».
Про народини й хрестини нічого не пишу, бо це мене мало обходить. Не цікавить мене і дітлашня. У них все попереду. Росіо все мені про вас туркотить. Каже, що ви там загуляли. І я гадаю, що Фараон не дасть нудьгувати. Часом мені кортить пристати до вашого гурту, але від однієї лиш думки про інше ліжко й інший клозет мене нудить. Кожен звикає до чогось, і немає нічого милішого, ніж їхати у візку звички. Сподіваюсь, вам буде що розповісти. Бувайте здорові, законники! Обнімаю вас. Брауліо».