І як тільки це ухвалили, всі враз відступились від хлопця, всі, крім Ока й Кендюха. Ухопивши оленячі жили, вони накинулись на нього, вмить скрутили руки й ноги.
Оленячий Ріг лежить на піску. Він уже заспокоївся. Смерть свою він сприймає як неминучість. Він не чинить опору і навіть не пробує довести своєї непричетності до смерті Костяної Голки. Досить того, що це визнали Голомозий і Око, це ствердив Кендюх, це ясно для всієї громади, це ясно навіть для самого Оленячого Рога. Ні, він спокійний, він зовсім спокійний і дає Окові розмалювати себе білою глиною — кольором смерті.
Закінчивши з цим, Око підводить хлопця і садовить на пісок. Далі буде допит. Попередні свідчення ще нічого не значать. Справа може обернутися й інакше.
Руді Вовки ніколи не поспішають. Всяка подія завжди містить у собі більше, ніж здається спочатку. У обвинувачуваного є ще інші обставини, які глибоко й посутньо можуть змінити становище. Він ще не посвячений, отож дитина, яка через це не може щось вдіяти самостійно, а лише посередньо. Це доконечно відомо Рудим Вовкам, за винятком жінок і дітей.
До Оленячого Рога підсідає Голомозий. Приховуючи за лагідними рухами й словами хитрість і настирливу допитливість, він звертається до нього:
— Слухай, дитино, кажи тільки правду… Як стався злочин? Чи ти умисне накликав лихо на Костяну Голку, чи тебе підбив на це хтось із Рудих Вовків?
Та Оленячий Ріг не може дати відповіді на запитання. Він почуває себе винним, проте ніхто й ніколи його не підбивав на цей злочин, і сам він ніколи не думав про Костяну Голку, а підійшов до дівчини лише тоді, коли вона гукнула його.
— Але згадай гарненько, — наполягає Голомозий, — може, не сьогодні, може, раніше коли? Може, казав хто тобі простромити слід, непомітно пробити списом тінь Костяної Голки або відрізати і спалити на вогні пасмо її волосся?
Може, це й так, і напевне так було, але Оленячий Ріг нічого такого не згадає. Він не простромляв колючками слідів, не чіпав тіні і не палив на вогні нічийого волосся.
Голомозий, однак, не заспокоюється. Він стає ще лагідніший, ще тепліший.
— Але згадай іще краще. Може, не Руді Вовки, може, хто з іншої громади Оленячої Долини: Жовтий Дятел, Червоноголовий Вужак, Біла Береза, Крук або Червона Квітка щось недобре тобі нашептали?
Може, це й так, і напевне так було, проте Оленячий Ріг нічого такого не згадає. Він не вів розмов з Жовтим Дятлом, так само, як і з Червоноголовим Вужаком, Білою Березою, Круком та Червоною Квіткою. І так само вони ніколи його не спиняли.
Голомозий відсувається від хлопця. Воно дурне і нічого не тямить. Його просто хтось спритно обплутав. Дитина цього навіть не помітила. Однак злочин учинено, і треба щось вирішувати.
— Це все байдуже, — не підводячи голови від грудей, говорить Кендюх, — хлопця треба вбити, інакше слідом за Костяною Голкою може піти Голомозий, Вогняна Хмара, Печеричка чи Довготелеса. Коли наконечник тріснув — пуття з нього не буде.
Оленячий Ріг говорить, що це напевне так. Він чує в собі чужу силу. Вона обтяжує його руки і ноги, вона захопила серце. Як йому важко. Ох, який сум проймає його!
Руки й ноги Оленячого Рога були міцно скручені. Тугий ремінь повпинався в молоде тіло, аж воно посиніло — причина цілком достатня, щоб вдатися і не в таку журбу.
Око уважно подивився на хлопця, і враз обличчя його спалахнуло надією. Він швидко простяг руку і наклав пальці на вії Оленячого Рога.
— Що ти бачиш тепер? — запитав він, нетерпляче вдивляючись в обличчя хлопця.
— О, це червоні комашки, — вигукнув Оленячий Ріг. — Вони швидко літають, повзуть. Як їх багато — скрізь тільки вони!
Око прийняв руку і багатозначно глянув на Голомозого. Так от воно що. Оленячим Рогом підступно заволоділи Червоні Мураші. Це вони зажадали смерті Костяної Голки.
— Червоні Мураші! — вигукує і собі Оленячий Ріг. — О, це вони, тільки вони! — Тепер він уже згадав.
Це була тоді, як Оленячий Ріг, поспішаючи із звісткою до табору, рятувався від Великого Кота на червоній сосні. Хапаючись, він сів на їхнє гніздо. Як вони його тоді покусали!
— І не тільки покусали, — сказав Голомозий. — Але тепер годі. Руді Вовки знають, де шукати справжніх злочинців. О, нехай вони тепер начуваються. Костяної Голки Руді Вовки їм не подарують повік.