Прощай, Руфіне.
(Подається йти.)
Руфін
(хапає її за край одежі.)
Стій! Стривай, Прісцілло!
Рятунок є. Я по хатах піду,
сам сповіщу їх… всіх, кого поспію…
Скажи мені, де хто живе… хоч старших…
Прісцілла
Ні, ні, се неможливо, ти не знайдеш.
Та й не впада, ти їм чужий. Ні, краще
піду сама — так, як ти радиш… правда…
ще можна… ще не пізно. Я піду!
(Іде, але обертається, припиняючись на ході.)
Як забарюся, не тривожся дуже,
то буде значити, що зберемось
деінде.
Руфін
Зберетесь? Та се ж безумство!
Прісцілла
Ми мусимо зібратись. Пильні справи
нам догарають.
Руфін
Переждіть хоч трохи.
Прісцілла
Не можна. З’їхались посли здалека
зумисне на сьогодні. Є такі,
що крадькома перебувають в Римі,
хвилина кожна дорога для них.
Руфін
І ти конечне мусиш буть на зборі?
Прісцілла
Так.
Руфін
Нащо?..
Прісцілла
Ніколи се поясняти.
Руфін
Де ж зберетесь?
Прісцілла
У кого-небудь в хаті.
Руфін
У кого?..
Прісцілла
Справді, я сього не знаю.
Єпископ зважить…
(Раптом з одчаєм.)
Боже, боже правий,
рятуй свою громаду! Тож єпископ
найдальше мешкає… Се ж треба двічі
всіх обійти… Тож сюю біганину
весь Рим завважить…
Руфін
Розішли рабів.
Прісцілла
Ні, се непевна річ. Піду сама,
і дійся воля божа!
Руфін
Стій, Прісцілло!
Я щось надумав. От що: тут зберіться.
Прісцілла
(до краю здивована, аж не розуміє)
Де тут?
Руфін
У нас.
Прісцілла
У тебе?
Руфін
В нас, кажу я.
Прісцілла хоче щось сказати, Руфін рухом спиняє її.
Немає часу на сперечки, годі!
Іди, скажи товаришам скільком,
хто мешкає найближче, і вертайся,
а ті вже сповістять, кого там треба,
що збір сьогодні в нас. Я буду тут,
щоб одчинять. Стрічатиму гостей
сам, без рабів. Нехай вони ввіходять
не через браму, а в садову хвіртку
з малої вулиці.
Прісцілла
Але ж, Руфіне…
Руфін
(суворо)
Іди в сю мить! Наказую тобі!
Прісцілла йде.
Хутко після виходу Прісцілли входить Круста, його вводить раб у триклініум з глибини сцени не через сад, а через хатні двері. Круста трохи напідпитку, але держиться ще досить твердо на ногах.
Круста
(до раба, стоячи на сходах у дверях з триклініума в сад)
А де ж твій пан?
Руфін
(озивається, не розгледівши)
А хто там? Що там треба?
Круста
Се я, коханий друже, Галлій Круста.
Руфін закушує з досади губу, але зараз же примушує себе до привітнішого виразу і підходить до Крусти.
Ми так стривожились — ти раптом зник,
ні з ким не попрощавшись. Кай Летіцій
боїться, чи тебе хто не образив
у його в хаті.
Руфін
Ні, ніхто ні словом.
Круста
Наш друг Кріспін завважив, що, здається,
ти нас покинув саме в ту хвилину,
як ми пили за цезаря.
Руфін
Неправда.
Круста
І я ж казав — неправда. Хоч і знаю,
римлянин отакої вдачі й думки,
як наш Руфін, волів би пить отруту,
аніж вино за цезаря здоров’я!
(Грубо сміється і фамільярно плеще Руфіна по плечі. Той сахається від нього мимоволі.)
А все-таки я їм казав — неправда.
Я добре бачив: не тоді пішов.
Що не тоді, то не тоді. Кажу їм:
піду довідаюсь, він, може, хворий.
Руфін
(проводить рукою по чолі)
Так, дійсно, ти вгадав, я справді хворий.
Зо мною се буває… Десь в поході
пропасницю дістав я…
Круста
Любий друже,
ти, може б, ліг в кімнаті?
(До раба.)
Постели
своєму панові вигідно ліжко
та принеси гарячого вина.
Я напою й догляну.
Руфін
Ні, не треба.
(До раба.)
Іди, як буде треба, я покличу.
Раб виходить.
(До Крусти.)
У хаті гірше, — душно, млосно якось.