У мене пал тепер.
Круста
(бере його за руку)
Рука холодна.
Руфін визволяє свою руку.
А дай чоло?
(Хоче помацати чоло Руфінові, той відхиляє голову.)
Руфін
Ні, я сього не зношу!
Круста
А якби се була рука жіноча?
(Знов грубо сміється, раптом уриває.)
Ага, до речі, я зустрів Прісціллу
на вулиці, кудись так поспішала,
що я не встиг і привітатись гідно.
Чи то ти часто так її пускаєш
ходити пізно, ще й саму, на місто?
Гай-гай, се необачно, любий друже!
До жінки ока треба, мура й кия.
(Сміється.)
Руфін
(холодно)
Ти міг би ощадити стільки слів.
Вона пішла по лікаря для мене.
Круста
(облесливо)
Яке то щастя мати жінку дбайну!
І як се ти не жалуєш дружини?
По лікаря нехай пішов би раб,
а жіночка б тебе гляділа вдома.
Руфін
(згорда і гостро)
Ти не порадив, я не догадався.
Круста
Мій бідний друже! Як тобі недобре,
аж голос міниться! Ти ліг би справді
хоч у триклінії на лаві. Дай лиш
я поможу тобі зійти на сходи.
Заточуючись трохи, бере Руфіна під руку і тягне до сходів. В сю хвилину хтось тричі стукає в садову хвіртку. Руфін кидається відчиняти, вирвавшись від Крусти, що йде слідом за Руфіном, і перше, ніж Руфін встигає відчинити, питає.
Круста
Хто там?
Голоси за хвірткою
Раби господні.
Круста
(зразу здивований, потім хитро, крізь зуби мимрить)
От так штука!
Руфін одчиняє. Увіходять: Невідомий християнин і Фортунат.
Фортунат
Прісцілла нам казала…
Руфін
(перебиває)
Так, я хворий.
Се дуже любо, дорогії друзі,
що ви прийшли одвідати мене.
Я вдячний, дуже вдячний. Вибачайте,
що, може, я прийняти не здолаю
так, як годиться дорогих гостей,
але ж я хворий… Я прошу, друзі, вас, —
ходім в триклініум. Злягти я мушу,
бо щось не встою.
(До Невідомого.)
Друже, вибачай, —
я попрошу, щоб ти мені дав руку.
Здивовані християни не встигають прийти до слова. Руфін хапає Невідомого християнина під руку і швидко подається вбік від Крусти, що було налагодився знов взяти його під руку. Фортунат іде вкупі з Руфіном і Невідомим. На ході Руфін обертається до Крусти.
Будь ласка, Крусто, зачини там хвіртку,
я не здолаю.
Круста
(до Фортуната)
Ти, либонь, молодший, —
там засуви тяжкі. Стривай, Руфіне!
Фортунат вертається й зачиняє. Круста доганяє Руфіна.
Хіба ж так можна бігти? Ще завадить!
Адже ти хворий.
Руфін
(до християн пошепки і шпарко)
Не кажіть нічого
і не дивуйтесь.
(До Крусти вголос.)
Я лягти спішуся.
Круста
(ідучи й собі до триклініума)
Як я давно казав! Коли ж не слуха!
Погіршало. А ліг би ти завчасу
та випив би гарячого вина…
(Остатні слова говорить уже на сходах.)
Руфін
Так, так, се правда. Я тебе прошу,
піди знайди кого з рабів, скажи їм,
щоб зараз же мені вина нагріли.
Круста
А нам дали холодного? Чи так?
Руфін з слабким примушеним усміхом мовчки потакує головою.
Та тільки нащо ж нам раба шукати?
Ось я пучками клясну — прийде й сам.
(Кляскає пальцями.)
Приходить раб з внутрішніх дверей. Круста звертається до нього.
Ти, слухай, панові нагрій вина,
а нам скажи холодного принести, —
коли нема кіпрійського, то й асті{11}
нам знадобиться. Швидко там справляйся.
Незабаром другий раб вносить кухоль вина і три фіали. Розставивши фіали перед гостями, наливає їм вина, далі стає в порога, налагодившись прислужувати в потребі.
Руфін
(до раба)
Іди, ми почастуємось самі.
Раб виходить.
Я не терплю, як зайві люди в хаті
під час бесіди нависають.
Невідомий
(з косим поглядом на Крусту)
Справді.
Се дуже прикро.
Круста
(випив тим часом фіал і наливає вдруге)
Але я волів би,
щоб інший хто важкого кухля двигав.
Фортунат
Дай, я тобі наллю.