Куди не кинь, то клин, — так, Фортунате?
Фортунат
Дай спокій вже хоч ти! Без тебе досить.
Нартал
Біда святому.
Фортунат відходить. За дверима чутно гомін багатьох голосів. Ледве ключар відчиняє двері, в їх вривається юрба одвідачів. Ключар і його помічник, стоячи на дверях, стримують натовп.
Ключар
Не товптесь! Я казав вам: по черзі!
Не всі гуртом! Гей, вижену назад!
Чоловік
(що попереду увійшов, середнього віку, з одежі досить заможний)
Не гнівайся, добродію!
(Нишком кладучи щось в руку ключареві.)
Я завтра ще принесу.
Помічник
(підслухавши)
Він завтра тут не буде.
Чоловік
То, може, пощастить тебе застати.
(Дає і помічникові.)
Помічник
(до ключаря)
Замкнем їх тут та й підемо?
Ключар
А звісно!
Нам треба стерегти дверей.
(До гурту одвідачів.)
Ми прийдем
незабаром, то щоб усі балачки
тоді скінчились враз і — мах додому!
Чоловік
Авжеж, добродію, авжеж, не як!
Ключар і помічник виходять і замикають за собою двері. Перекликання з в’язнями, гомін, вітання. Громада в’язнів мішається з юрбою прибульців. Дедалі вирізняються окремі групи і розмови. Одвідачі просять благословення у в’язнів, дають дарунки, виражають пошану.
Дівчина
(сестра Ренати, не дуже молода, порядно вбрана, з клуночком, старанно завиненим у чисту платину)
Ренаточко!
Рената
Сестричко! Ось я тут!
(Цілується з новоприбулою.)
Сестра Ренати
Я принесла тобі нову одежу.
Рената
Одежу білу?
Сестра Ренати
Білу, ти ж хотіла.
Я й нареченому твому принесла
теж білі шати.
Рената
(кидається знов їй на шию)
Ой спасибі, люба!
Редівівус
(вклоняється сестрі Ренатиній)
Шановна сестро, бог тобі заплатить.
Рената
Тепер, кохані, я зовсім весела,
ми станемо убрані, мов до шлюбу,
і з серцем радісним до бога підем.
(Відходять розмовляючи в глибину темниці.)
Жінка
(немолода. Стає навколішки перед Прісціллою)
Благослови мене, святая сестро!
Друга жінка
(молодша. Так само склоняється перед Прісціллою)
Скріпи мій дух, він немічний, сестрице!
Молода дівчина
(в пориві кидається до Прісцілли)
Ой гину, сестро! Поможи! Я грішна!
Прісцілла
Я, сестри, не свята. То бог святий,
то дух його дає слабким нам силу.
Молімося, щоб він нам допоміг
земні труди найшвидше покінчити
і заробити вічного спокою…
(По черзі кладе їм руки на голови і цілує всіх трьох, ті відходять потішені.)
Двоє молодих християн наближаються до Руфіна і вклоняються.
1-й
Благослови нас, брате преподобний!
дай душам мир.
Руфін
Я сам його не маю.
2-й
То помолися богу вкупі з нами.
Руфін
Молитись я не можу.
2-й
Ми негідні?
Руфін, мов не почувши, перейшов мовчки до протилежної стіни до Нартала.
Люцій
(до християн)
Він, браття, ще не хрещений — не сміє
благословення вірним уділяти.
1-й
(де Люція)
Благослови нас ти.
Люцій
(благословляє)
Щасти вам, боже!
Християни відходять.
Нова невеличка громадка відвідачів увіходить, впущена ключарем.
Старий християнин
(з нових одвідачів, гукає од дверей)
Де тут диякон? Розступіться, браття!
Несу дари Христові й чесний хліб!
Громада розступається, старий християнин проходить до диякона і віддає йому святі дари і кошик з хлібом і всякими наїдками.
Старий християнин
(до диякона)
Причастя в нас було й агапи братні,
то се громада посилає вам
частки найкращі. Просимо згадати
в молитві вашій вбогу нашу церкву,
за нас негідних богу помолитись,
щоб нас господь помилував для вас,
для ваших чесних ран і мук великих.
(Кланяється дияконові і громаді на всі боки.)