Диякон
Сто раз вам бог надгородить за те,
що ви не забуваєте про в’язнів.
Нартал
(до Руфіна)
Чималі тут проценти, як я бачу,
Та ще й якась заплутана рахуба!
Старий християнин відходять. Диякон роздає в великого коша наїдки тим в’язням, що підходять до нього.
Урбан
(взяв шматок печені з рук диякона і куштує її)
На волі зроду я не їв такого!
Флегон
Та вже ж ми заробили — перед смертю.
Аквіла
Не гріх було б і ліпшого принести,
таж ми страждаємо за їх усіх.
Свояк Фортунатовий
(довго розшукував Фортуната поміж громадою, нарешті знайшов, ухопив за рукав і одводить набік, недалеко від Руфіна і Нартала)
Тебе вітає жінка.
Фортунат
А сама
чом не прийшла?
Свояк
Вона сюди боїться.
(Тихше.)
Вона тебе просила врятуватись —
Ти знаєш як.
Фортунат
Боюся бога, брате!
Свояк
Та се ж про людське око тільки буде,
не справді ж ти зламаєш віру.
Фортунат
(боязко)
Цить!
(Оглянувшись, нишком.)
Мене ж тоді не приймуть до громади,
я втрачу поміч і загрузну в злиднях,
я ж буду, як вівця паршива!
Свояк
Байка!
Я знаю церкву, де приймають всіх,
аби покаявся, то й приймуть знову,
се навіть недалечко.
Фортунат
(втішений, з надією)
Ні! чи справді ж?
Свояк
Та я тобі кажу! На мене здайся.
Ну, будь здоров. А жінка завтра прийде
туди на суд і приведе дітей.
Фортунат
(невдоволений)
Ну, а навіщо се? Ой лихо з нею…
Свояк, здвигнувши плечима, киває дружньо і таємнично Фортунатові і відходить.
Хлопець
(дуже худий і блідий, кидається на коліна перед Фортунатом)
Святий, безгрішний мученику, пробі!
Прости мене! Позбав мене гріха!
Фортунат
(збентежений)
Як можу я?.. що?.. чим ти грішний?
Хлопець
Брате!
Я матір допустив принести жертву
за мене Ескулапові, бо тяжко
я на пропасницю недугував.
Тепер я каюся так гірко, тяжко!
Господь мене скарав — заслаб я гірше!
Фортунат
Усі ми грішні, може, бог простить.
Хлопець
Ти помолися богові за мене,
як станеш у раю, сконавши в муках.
Фортунат
(безсило киває хлопцеві головою, силкуючись усміхнутися лагідно)
Мир, брате, мир… іди…
Хлопець
Святий! Безгрішний!
(Хлопець поривчасто обіймає і цілує Фортунатова коліна і відходить.)
Чоловік
(молодий, дужий, з військовою виправкою. Склоняє голову перед Парвусом)
Я, брате, на пораду.
Парвус
З чим приходиш?
Чоловік
Це завтра свято військове у нас,
ми маємо усі піти в вінках,
орлів імперії урочисто пронести
повз образ імператора.
Парвус
І ти зробити се наваживсь?
Чоловік
От про се
я й раджуся тебе.
Парвус
Яка порада,
яке вагання тута може бути?
Святий для тебе бог чи імператор?
Чоловік
Я думав, що як жертви не приносить…
Парвус
Не жертва се — вінок на голові?
А той орел в руці? А честь поганська
тій статуї камінній? Схаменися!
В геєну линеш на орлиних крилах?
Заквітчався до сатани на бенкет?
Чоловік
(зважливо, але сумно)
Послухаю тебе, шановний брате,
але ти знаєш, як у нас при війську?
З життям мені прийдеться попрощатись,
коли зламаю звичай.
Парвус
Ну, так що ж?
Ти через се похнюпився, вояче?
За римського орла вмирати легше,
ніж за Христа? Що ж! до твоєї волі!
Христос не потребує вояків,
що йдуть без радощів на смерть за нього.
Чоловік
(здіймає вгору обличчя без найменшого сліду смутку)
Я, брате, буду бравим вояком
в христовім війську. Нагадай про мене
моєму панові на небесах,
як будуть роздаватись надгороди.
Парвус
(впевнено)
Кажу тобі, забутий ти не будеш…
Нартал
(до Парвуса)
А ти там консулом у бога будеш?
Парвус презирливо дивиться на нього.