Вояк, уклонившись, відходить.
Ремісник-одвідач стоїть в гурті, з Флегоном, Урбаном і Аквілою, розмовляючи з ними.
Ремісник
(до Флегона)
І як ти не боїшся умирати?
Флегон
Воно страшненько, як сказати правду.
Та се, бач, так, як літом в річку лізти:
спочатку жаско, а нирнеш — то й рай.
Отак же й християнам умирати.
Аквіла
Велика штука — вмерти! Я, мій брате,
хотів у гладіатори податись,
та Парвус залучив у християни.
Ет, хоч куди подайся — вмерти треба,
як не тепер, то згодом.
Ремісник
То-то й ба,
що як на мене, то вже краще згодом.
Аквіла
Ну й слизнеш, наче міль. А в нас душа
по смерті пануватиме, мов цезар.
Ремісник
Уже й «як цезар!»
Урбан
Що там панування…
Якби ти, брате, знав моє життя,
то тямив би, що я готовий вмерти,
аби вже мати спокій від біди.
А спокій мають тільки християни,
поганам буде мука ще й по смерті.
Ремісник
Се хто ж казав?
Урбан
Та вже такі, що знають.
(Нишком.)
Ось тут є Парвус — був на тому світі.
Він замирав, а потім знов оджився.
Ремісник
Та чи не бреше він?
Урбан
Я бачив сам,
як він лежав холодний, наче мертвий.
Шпигнули голкою і то не чув.
А як прокинувся, то щось балакав
хтозна-якою й мовою.
Ремісник
Ото!
Которий же се Парвус?
Урбан
(показує рукою)
Он отой.
Ремісник
(з забобонним острахом)
А він таки якийсь непевний, справді.
(З боязкою цікавістю подається в гурт ближче до Парвуса.)
Флегон
Великий чоловік!
Аквіла
А що вже смілий!
Урбан
І розумом удався дуже гострий.
Мішаються з гуртом.
Троє людей різного віку підходять до Нартала і Руфіна.
1-й
(до Нартала)
Де тут єпископ? Як його пізнати?
Нартал
Котрий найбільш до сухаря подібний,
ото і він.
Троє збентежено зглядаються.
Руфін
(показує на єпископа поміж юрбою)
Отой старий, високий.
Троє йдуть до єпископа і стають перед ним навколішки.
Троє
(говорять навперебій)
Велебний отче… ми прийшли… ми хочем…
ми просимо…
Єпископ
Мир, діти, вам! Устаньте.
(до 1-го)
Ти, старший, говори. Чого вам треба?
1-й
Велебний отче! Заступись за нас.
Нас вигнано із нашої громади.
Єпископ
Хто вигнав вас?
1-й
Пресвітер.
Єпископ
А за віщо?
1-й
Ми по-юдейскому справляли паску,
по батьківськім звичаю.
Єпископ
Ваш пресвітер
мав рацію.
1-й
Ми каємось, владико.
Всі троє знов стають навколішки і б’ють себе в груди.
Благаємо тебе: дай нам листа
до нашої громади, хай простить нас,
ми будемо слухняні вівці в стаді.
(Простягає єпископові навосковану дощечку і стиля.)
Два слова до пресвітера й громади!
Святий, велебний отче, порятуй!
Єпископ
(до 2-го)
Устань, молодший, стань зо мною поруч.
2-й встає, несміло поглядаючи, стає коло єпископа. Єпископ бере від 1-го табличку і стиль, прихиляє табличку до плеча 2-го, пише на ній кілька слів і віддає 1-му.
Се покажіть пресвітеру й громаді,
і, певне, вас простять, а ви шануйтесь
та з послуху ніколи не виходьте.
Троє
Велика дяка, найчесніший отче!
(Кланяються єпископові в ноги і відходять.)
Нартал
(до Руфіна)
Чому він їм не наступив на шиї?
Ото б то дякували!.. Барани!
Громадка людей
(різно вбраних, але здебільшого вбогих, кидається до єпископа, цілує йому руки, ноги, кланяється і навперебій благає.)
Велебний отче!.. Батеньку!.. Єдиний!
Ми сироти без тебе! Гинем! Гинем!..
Мутить нас єресь!.. Монтанівці{19} вкрались!..
Пророчиці облудні нас бентежать!..
Порадь, як боронитись! Ми простацтво!
Ми люди темні, неписьменні! Отче,
загинемо без тебе!
Єпископ