забула, як їх звати…
Поет
Та, здається,
вони там щось на інших наклепали,
то ті вже їх до гурту не приймають.
Гетера
То, може, сих і виправдає суд?
Поет
А ти б хотіла?
Гетера
Ні. Далеко краще,
коли б сих двох до звірів присудили.
(Мрійно.)
Сей варвар африканський, певне, добре
з левами вміє битись… А худого
я б віддала пантері…
Голос покликача
Теофіл
все потвердив, що говорив і перше.
Голос з публіки
Ха-ха-ха-ха! Було що слухать! Справді!
Голос покликача
Кней Люцій, громадянин, промовляє.
Матрона
(до молодого комонника)
Який він гарний! Правда, дуже шкода,
що мусить згинути за тую секту?
Комонник
(сухо)
Я зрадників державних не шкодую.
Якби в когорті нашій об’явилась
ота зараза, — я б тих сектярів
руками власними саджав на палі.
Матрона
(видимо дражнячись)
А може, й є вона в твоїй когорті?
А може, й сам ти потайний сектяр?
Комонник
Я б радив так не жартувати, пані!
Матрона
Бо що?
Комонник
Бо я перенесу цю справу
на суд до твого мужа.
Матрона
(згорда)
Дуже добре.
А поки що, добродію, прошу
мені не заважати слухать справи
і більш не озиватися до мене,
бо все одно відповіді не буде.
(Пильно дивиться на арену, одвернувшись від комонника.)
Комонник
(трохи згодом, лагідніше)
Добродійко…
(Тихше, покірливо.)
Авреліє…
Матрона
(до сусіда, старого патриція)
Панотче,
дозволь перемінятися місцями, —
мені є невигода тут сидіти.
Старий патрицій пускає її на своє місце, сам сідає біля комонника, але той раптово встає і виходить геть.
Старий патрицій
Який він нарваний, оцей вояк!
Матрона
Признати мушу, хоч мені він родич.
Патрицій
Тобі, я бачу, шкода християн.
Матрона
О ні! ані краплиночки! Се жарт.
Голос покликача
Кней Люцій просить взяти до уваги,
що всі обвинувачені ніколи
себе злочином не сплямили досі,
що всі вони покірливі піддані
і добрі громадяни.
Старий юрист
Хай докажуть!
Старий вояк
Вжеж, хай докажуть! Говорити легко!
Голос покликача
Кней Люцій свідчить ранами своїми,
що він здобув, воюючи за Рим.
Голоси з гурту молодих вояків
Ми знаємо його! Він добрий ватаг!
Хай Люція помилують весталки!
До імператора на скаргу підем,
коли його скарають!
(Здіймають галас.)
З гурту табуляріїв
Бач, які!
Навчають суддів і самих весталок,
що їм робить!
Голос покликача
Відпущеник Нартал
сказав, що він не хоче знати Риму,
що він би хтів скупатись в римській крові,
за теє суд його позбавив слова.
Вихром пролітають у цирку порікування, суперечка, гомін.
Молодий вояк
До звірів!
Поет
Він безумний.
Гетера
(ласо)
Ох, до звірів!
(До поета.)
Гукай-бо, Каю! в тебе дужчий голос!
Я хочу, щоб до звірів!
Поет
Ні, Алмеє…
Гетера
(круто одвертається від поета до вояка)
До звірів?
Вояк
(усміхнувшись до неї)
Вжеж, красуне!
(Кричать дужим голосом.)
Гей, до звірів!!
Гетера поривчасто обіймає його. Сміх, оплески серед сусідів гетери і вояка.
Голос покликача
Промовить має Фортунат-плебей.
Жінка Фортунатова
(знов стає, як уперед, махаючи покривалом)
Я тут! Ось діти! Змилуйся над нами!
Ремісник
Та сядь, туди ж однаково не чутно.
Жінка Фортунатова
Ні, він почув! Побачив!
(Кричить побиваючись.)
Фортунате!!
Голос покликача
Він заявив про щире каяття
і має зараз се довести ділом.
Готовий він богам принести жертву.
В цирку здіймається крик обурення всуміш з оплесками.
Ремісник і двоє його сусідів