а ти пішла тим часом в християни…
Замість гранат блиснуло межи нами
меча Христового жорстоке лезо.
І щастя, й спокій розрубало враз.
(Замовкає і низько схиляє голову на руки.)
У Прісцілли мовчазна мука на обличчі.
Завіса.
Дія 2
Особи 2 дії
Руфін.
Прісцілла.
Кней Люцій — молодий оптимат християнин, приятель Руфіновий
Круста — римлянин, паразит і донощик (delator)
Християни:
Нартал — африканець, відпущеник Люцієвий
Єпископ
Диякон
Теофіл — пресвітер
Фавстін-Редівівус, Негріна-Рената — заручена пара, обоє християни, прості, але заможні
Аквіла — раб
Флегон, Урбан, Фортунат — ремісники
[Парвус]
Центуріон.
Вігіли.
Раби: християни і християнки.
Садок перед домом Руфіновим. Широка, обсаджена кипарисами стежка веде до дверей в літній триклініум на розі двоповерхового дому. Двері ті, зроблені широкою аркою, настежи розчинені, так що крізь них видно середину хати з гарною мозаїкою і фресками по стінах. Саме проти дверей над столом, обставленим лавами-ліжками, приходиться фреска, що ілюструє міф про Адоніса та Венеру: ранений Адоніс конає, схилившись на коліна до богині, а край ніг Венериних цвіте кривавої барви квітка, що виросла з крові Адонісової. Під фрескою мозаїка, що зображав цілу плетеницю містерій в пам’ять Адоніса, його підземну мандрівку по царству тіней і його воскресіння в постаті Діоніса, оточеного хорами вакханок. Межи деревами, серед кущів міртових та лаврових, видко ще свіжі сліди недавно повикопуваних п’єдесталів від статуй, а де-не-де порожні п’єдестали, ще не поприймані, тільки під одною маслиною стоїть спижева постать Катона Молодшого; кущі навколо сеї статуї так попідрізувані, щоб не заслоняли її — по всьому видко, що про неї хтось навмисне дбав, аби вона якнайкраще виявлялась. Руфін дуже поспішно виходить через триклініум в садок, становиться проти оплетеного гліциною та крученою рожею вікна, одчиненого на горішньому поверсі в жіночому покої, і гукає тривожно, але вмисне знижуючи голос.
Руфін
Прісцілло, чи ти дома?
Прісцілла
(подає голос, а незабаром і сама підходить до вікна)
Так, я дома,
але збираюсь вийти незабаром.
Руфін
Зійди до мене вділ і якнайшвидше.
Прісцілла
Я зараз.
(Через хвилину виходить в садок до Руфіна, одягнена як до виходу з дому і в покривалі.)
Що там сталося, Руфіне?
Ти мов стривожений? Чому так рано
вернувся з бенкету? Таж Кай Летіцій
не любить рано відпускать гостей.
Руфін
(бере її за руку і одводить в найдальший від дому куток садка)
Я вийшов звідти крадькома, нікому
чолом не давши… Ледве я почув
тривожну звістку…
Прісцілла
Що? Про нашу справу?
Руфін
Так, я довідався, що ваші збори
вже викрито і що туди сьогодні
пошлють вігілів із центуріоном,
щоб вас вхопити на гарячім вчинку.
Прісцілла
Хто се казав?
Руфін
Мені прийшлось сидіти
близенько від Кріспіна Секста й чути,
як він, сп’янівши, голосно занадто
прошепотів до свого «друга» Крусти:
«Сьогодні, друже, полювати будем, —
наловимо кількадесят «святих»,
тоді ще й не такий утнемо бенкет!»
Прісцілла
Та, може, се він так базікав сп’яну?
Руфін
Ой ні, він згадував про катакомби,
про дерево сухе, що коло входу,
по всьому видко, що напевне знає.
Прісцілла
Як міг він теє взнати?
Руфін
Ох, Прісцілло,
невже в громаді вашій всі — святі?
Прісцілла
(перше з певністю, далі з гірким сумнівом)
Я думаю… а втім… було дванадцять
коло Христа, і з тих один Іуда,
а нас далеко більше…
(Сумно задумується, але раптом стенається.)
Що ж се я?
То треба ж бігти сповістить їх швидше!
Руфін
Куди ж ти підеш?
Прісцілла
В катакомби, звісно,
остерегти їх.
Руфін
Се вже буде пізно,
бо ж там поставлено вже досі чати.
Я думав хоч тебе порятувати,
упередивши…
Прісцілла
Як? мене саму?
І ти міг думать — я на се пристану?
Нізащо в світі! Я піду туди.
Як не врятую, то загину вкупі!
Прощай, Руфіне.
(Подається йти.)