Прісцілла
Тут Круста?
(Німіє з дива і з жаху.)
Круста
Я, здається, не Медуза,
а господиня наче скам’яніла,
угледівши мене.
Прісцілла
(намагається отямитись)
Ні, ні, я просто
втомилась… Вибачай… Я не гадала,
що тут гостей застану…
(До Руфіна.)
Ти не гнівайсь.
Я думаю, що лікар зараз прийде.
А се прийшла зо мною не ворожка,
се дівчина, що в нас нитки фарбує.
Вона просила дати їй роботу.
Руфін
Гаразд, гаразд. Ось тут прийшли майстри
теж по роботу. Може, ти покажеш,
що їм робити.
(До плебеїв.)
Ви підіть за нею.
Прісцілла
Ходіть, ходіть.
Швидко подається через триклініум в дім, плебеї і Рената йдуть за нею.
У хвіртку входить старий диякон з речами, належними до ритуалу, загорненими в платину. Руфін встає назустріч дияконові.
Руфін
Ось і лікар!
(Переймає його на порозі.)
Як я тебе тут виглядаю! Пробі,
скоріше дай пораду.
(До гостей.)
Вибачайте,
що я покину вас самих на хвильку.
Коли дозволить, я вернуся хутко.
Ходім, прошу.
Бере за руку мовчащого з дива диякона і веде через триклініум у дім.
Круста
(розлягається вигідніше на лаві)
Які тепер нахабні
плебеї стали. Розпустилась чернь.
Пора б укоськати. Та що робити,
коли патриції самі призводять
до того. От я знаю сам таких,
що цезаря готові зневажати —
для них він, бач, тиран та узурпатор —
самі ж при тому за гостей приймають
усяких відпущеників, недавніх
рабів, чужинців варварської крові,
усяку темношкуру покруч.
Нартал
(з вибухом гніву)
Ти!
Сам покруч! Римське сміття! Як ти смієш?!
Люцій
(тихо до Нартала)
А хто на ближнього «рака» промовить[4],
тому що буде?
Нартал сідає мовчки на місце, важко дишучи.
Круста
(до Люція)
Я того й не знав,
що ти навчився звірів заклинати,
та ще й, либонь, по-вавілонськи?
Люцій
Нащо
у вавілонців мав би я учитись
таких звичайностів, що не годиться
не тільки зваду в гостях починати,
але й до сварки допускати інших?
Се й в Римі всяк, хто носить тогу, знає.
Круста
(удає, мов зовсім не слухає і не чує Люція, розглядає малюнки по стінах)
Хороші фрески! Гарне малювання!
Мозаїка чудова!.. Адоніс…
«великомученик» назвати можна б
його по-християнськи. Тільки де там!
Наш мученик мудріший був від тих,
що здуру розпиналися на довбнях.
Фортунат і Парвус{13} встають і виходять в садок, щось турботно шепочучи межи собою.
Бач, як розп’явся на розкішнім лоні
безсмертної Венери! На Амура!
Я б сам готовий мучитись отак,
а надто щоб воскреснути потому
веселим Діонісом, паном вин,
володарем бенкетів… От не знаю,
чи той розп’ятий християнський бог,
що нібито й собі воскрес із мертвих,
теж розуміється на винах добре?
Здається, так, бо хтось мені казав,
що за життя не був він непитущим
і вмів з води робить вино червоне[5].
Се він і Діоніса переважив,
коли не брешуть люди: з винограду
вино зробити — не велике чудо,
ні, ти зроби його з води! Не диво,
що всі п’яниці з римської голоти
охоче йдуть у християни — де ж пак
не шанувати їм такого бога?
Та що! Я сам готов на те пристати
і помирить Ісуса з Діонісом.
(Вимахує фіалом у лівій руці і ляскає пальцями правої.)
Евое, Бакхе! Гала-галалуя!
Чи як то там гукають християни
на циркових аренах проти звірів?
Нартал
(люто)
Мовчи!
Круста
Образивсь ти за Діоніса?
Нартал хапає зо стола кухля і заміряється на Крусту. Люцій удержує його за руки, Круста нагинається під стіл.
Люцій
(до Нартала)
Дай спокій! Схаменися!
(Нишком.)
Вчись терпіти!
Нартал
(блідий з надміру лютості, глухим голосом)
За себе міг стерпіти, а за святощ
не можу…
(Раптом різким високим голосом.)