Диякон
Ти стережись так кидати словами,
зневір’я і нещирість посівати
в громаді нашій братній.
Парвус
Чесний батьку,
громаду нашу я шаную щиро,
але Руфіна в ній я ще не бачив
і що він за людина — теж не знаю.
Я говорив з ним раз, і не здалося
мені, щоб він був другом християнам.
Диякон
Усі ми здавна знаємо Прісціллу
і можемо їй вірити на слово.
Парвус
Але ж не жінка хаті голова,
а чоловік, не їй його судити,
не їй за його й ручити…
Фортунат
Та цить!
Руфін іде!
Розмова і шепотіння обривається. Мертва тиша.
З хатніх дверей виходять у триклініум Руфін, Прісцілла, Рената, Нартал, Флегон, Урбан і Аквіла.
Руфін
(зіходить з триклінія в садок до тих, що ждали там)
Шановні гості, я прошу до хати.
Парвус
(непривітно)
Ми тут не гості, ми прийшли на збори.
Руфін
(лагідно)
Я знаю. Тож прошу почати збори,
а сам я повартую коло хвіртки,
щоб знову хто непроханий не вліз.
Парвус
(крізь зуби)
Запізно трохи…
Руфін
Що?
Парвус
(не відповідає і звертається до інших)
Так що ж, ходімо?
Диякон
Нам треба ще єпископа пождати.
Руфін стає коло хвіртки і засовує її. Чутно, як хтось хутко стукнув у неї.
Руфін
Хто там?
Голос за хвірткою
Господній раб.
Руфін одчиняє. Увіходить єпископ і з ним кілька християн і християнок.
Диякон
От і єпископ!
Єпископ
Мир, браття, вам.
Громада
І духові твоєму.
Диякон
Благослови нас, отче превелебний.
Диякон, а за ним усі, крім Руфіна, підходять під благословення до єпископа.
Єпископ
(до Прісцілли, показуючи на Руфіна, що стоїть осторонь)
Чи се господар хати?
Прісцілла
Так, мій отче.
Руфін
(до єпископа)
Я сам і дім мій до твоїх послуг.
Парвус тим часом щось сказав на вухо дияконові.
Диякон
(до єпископа)
Я маю щось довести, володарю,
до твого відома зовсім зокрема.
Єпископ відходить з дияконом трохи осторонь і, перемовивши нишком кілька слів, знов приступає до гурту.
Єпископ
Ходім до хати і почнімо збори.
Всі, крім Руфіна, подаються йти, але єпископ рухом спиняє Прісціллу.
Ти поки що зостанься з чоловіком.
Ненадовго, — тебе покличуть згодом.
Прісцілла, здивована і збентежена, мовчки відходить до Руфіна попри хвіртку.
(До Редівівуса і Ренати.)
Ви теж не входьте, поки вас покличуть.
(До диякона стиха.)
Се молодим не випадає слухать.
Єпископ і громада увіходять у триклініум, диякон замикає двері від саду. Руфін і Прісцілла зостаються біля хвіртки, а молода пара проходжується по саду, тихо розмовляючи.
Руфін
Коли б ти знала, як мене тривожить
се несподіване втручання Крусти!
Прісцілла
Коли ти так боїшся, то скажи,
ми зараз підемо з твоєї хати
десь інде, може, хто притулок дасть.
Руфін
А я куди піду?
Прісцілла
Самому буде
і тут безпечно.
Руфін
Як же ти гадаєш,
за кого я боюся?
Прісцілла
(стискає руку)
Вибачай!
Я справді щось не до ладу сказала.
Руфін
Які то причандали ніс отой,
що по тобі прийшов?
Прісцілла
Він наш диякон
і ніс потрібні при відправі речі:
платину, чашу й інше.
Руфін
Нащо ж то?
Яка ж то має бути в вас одправа?
Прісцілла
Сього тобі сказати я не смію.
Руфін
(вражений)
Невже ти не впевняєшся на мене?
Прісцілла
Сього не вільно знати й неофітам,
поки вони не введені у хрест,
се божа таїна, свята встанова.
Одно сказати можу: в тім нічого
злочинного немає, ні гидкого,
і вірити мені прошу. Ти віриш?
Руфін
(просто і щиро)
Тобі я завжди вірю без вагання.
Але скажи, коли сказати можна, —
зібрались ви не тільки для відправи?