одважний, мудрий, благородний… інші
у вашому гурті теж мають силу
терпіти все, іти на смерть за те,
що їм здається правдою. Я бачу,
що в Римі люди є ще й героїчні,
та нащо ж те геройство марне йде!
Уділено вам силу Геркулеса
для подвигів — то знищили б ви гідру{15}
преторіанську, вигнали б химеру
в одежі цезарській геть з Капітоля,
стовпи закону міцно встановили б.
Утишились би й черні нуртування,
і варварів подужать ми здолали б,
запанував би римський мир усюди.
Люцій
Хто може чернь утишити, крім бога?
Хто цезарську сваволю подолає,
пиху преторіанську погамує,
як не Христос? Хто римський мир запевнить
по цілім світі, як не добра вість
про згоду і братерство межи людьми
і про найвищу правду в царстві божім?
Заздалегідь я знаю, що ти скажеш:
традиції, законність, римські цноти.
Ох, друже, та хіба ж ти сам не бачиш,
що з того всього полишились ями,
а постатів давно нема? Попробуй
укупі з нами садівничим бути!
Коли закон умер, нехай зростає
хоч те бажання вічної заплати
та божий страх, аби вони спинили
злочини й зло. Традиції замінить
нова легенда, ще не збайдужіла,
не спрофанована. А римські цноти
нехай відродяться у християнських —
вони доволі схожі між собою.
З тим ми діждемось другого пришестя
Христа і слави римської. Руфіне!
Одважся і ходім садок садити!
Як хочеш, я введу тебе в громаду.
Ходім!
(Подається до триклінія.)
Руфін
(нерішуче)
А хто ж тут буде одчиняти?
Хто буде вартувати вас?
Одчиняються двері, і смуга світла падає на Руфіна і Люція. Виходить з триклінія Прісцілла, стиха підходить, пильно придивляючись до обох.
Прісцілла
Руфіне!
Руфін
А що?
Прісцілла
Скажи, де б нам узяти глини
або якої фарби, тільки швидше?
Нам невигідно кликати рабів.
Руфін
Навіщо се?
Прісцілла
Та… бачиш… там єпископ
та й вся громада зважили, що слід би
замазати той міф про Адоніса…
Люцій
(мимоволі)
Оті коштовні фрески? Ту предивну
мозаїку?
Руфін
Прісцілло, чи ж не досить
на жертву богові твоєму статуй?
Прісцілла
Тепер не я рішаю. Ціла церква
уражена пащекуванням Крусти,
і прикро їй дивитися на те,
що спокушає до думок блюзнірських.
Єпископ не почне для нас одправи,
поки ми не забілим тії стіни.
Він наказав мені…
Руфін
(гордо і гнівно)
Хто тут господар —
я чи єпископ? Я його не кликав
наказувать мені й моїй дружині,
як маємо держати стіни в хаті,
у нашій власній хаті!
Прісцілла
Я сама
тебе прошу, щоб ти мені дозволив
малюнки знищити.
Руфін
Сама?… Прісцілло,
«де я господар, там ти господиня»,
так говорив я, шлюб з тобою бравши,
і не ламав ніколи сього слова,
не ламлю і тепер.
(З великим болем.)
Іди руйнуй,
що хочеш і як хочеш. Та не змушуй
мене до того докладати рук —
се понад силу, я того не можу…
Диякон
(трохи відхиливши двері)
Прісцілло, ми знайшли коновку фарби
і вже брати замазують.
Прісцілла
(слабо)
Гаразд…
(Стоїть на сходах, не зважаючись ані вернутись, ані йти до Руфіна.)
Сильний стук у хвіртку.
Руфін
Хто там?
Голос
Раби господні!
Руфін одчиняє хвіртку, в неї впадає центуріон з вояками-вігілами, що зараз займають вхід, всі стежки і сходи до триклінія.
Руфін
Що се значить?!
Центуріон
Я посланий, щоб виконать закон.
З триклінія вибігає диякон і скілька християн.
Диякон
Сторожа в перистилі! Зрада, зрада!
Ховайтеся, рятуйтеся, хто може!
(Завважає центуріона з вігілами і мовчки застигає на місці.)
Нартал
(вибігає)
Де зброя? Гей, Руфіне! боронімось!
Руфін
Я зброї не здійму на слуг закону.
Його в’яжуть, він не борониться.
Прісцілла
(кидається до Руфіна)
Мене в’яжіть! мій чоловік не винен.
По знаку центуріона вігіли в’яжуть її вкупі з Руфіном.