Центуріон
Хто винен, хто не винен, суд рішить.
Єпископ повагом виходить і стає на порозі.
Нартал
(виривається і бореться з вігілами)
Не смієте в’язати! Я не злодій!
Єпископ
Нам сказано: не супротився злому[6].
Нартал кидає боротьбу і дає себе зв’язати. Єпископ зіходить вниз і сам дає собі зв’язати руки. Вся громада чинить те саме за його прикладом.
Завіса.
Дія 3
Особи 3 дії
Руфін
Прісцілла
Аецій Панса
Люцій
[Парвус]
Єпископ
Диякон
Теофіл
Редівівус
Рената
Аквіла
Флегон
Нартал
Урбан
Фортунат
Нофретіс — рабиня Прісціллина.
Ключар темничний.
Сторожа при темниці.
Християни і християнки, що були забрані в Руфіновому домі.
Темниця, чимала, тільки дуже низька, з малими, ширшими як довшими віконцями під самою стелею. Світло падає скупо, і тільки привичне око може розглядіти добре людей, що сидять та лежать долі або снуються з кутка в куток одноманітним кроком, брязкаючи кайданами. Серед в’язнів є Теофіл, Парвус, Фортунат, єпископ, диякон, Редівівус, Рената і всі, що були на зборах у Руфіна. Нартал прикований до стовпа посеред темниці на короткім ланцюгу, кайдани дуже гальмують всі його рухи, але він дуже неспокійно поводиться і скільки може ворушиться.
Диякон
Щось довго не приводять їх назад.
Фортунат
Либонь, їх знову на тортури взято.
Люцій
І нащо се? Адже Руфін сказав
все так по правді, як повинен суддям
казати чесний римський громадянин.
Парвус
(крізь зуби)
І навіть більше того…
Люцій
Що ти кажеш?
Що значать сі слова?
Парвус
(понуро)
Я так, нічого…
Одно мене дивує, що Руфін,
той «справедливий римський громадянин»,
не ознаймив так просто, як усі ми:
«я християнин», а крутив, крутив,
сюди й туди, і сяк і так…
Люцій
Неправда!
Ніяк він не крутив, сказав одразу:
«Я добре знав, які то й нащо збори,
і самохіть, не змушений ніким,
їх запросив до себе в хату». От що
префектові сказав він, я те чув
і все затямив що до слова.
Парвус
Добре,
хто має добру пам’ять! А скажи лиш,
коли ти так усе запам’ятав, —
що він сказав, коли суддя спитався,
чи признається він до християнства?
Люцій
Що ж! він сказав: «Судіть мене за вчинки».
Парвус
Хіба се просто й щиро? а згадай же,
що він сказав на запит, чом у нього
не слідно культу цезаря в господі.
«Сим нехтують не тільки християни!» —
сказав Руфін, прегордо усміхнувшись,
і більш нічого не схотів казати.
Ні, правда, ще сказав, і се найгірше,
коли його про заміри спитали,
які він мав, нас кликавши до себе, —
він відповів: «Що заміряв, те сповнив».
Люцій
Нічого тут лихого я не бачу.
Парвус
(вибухнув гнівом)
Авжеж! Бо й ти в компанії з ним був,
ті «заміри» сповняючи!
Люцій
(не розуміючи)
Що значить…
(Раптом догадуючись.)
Ти, слухай, договорюй все до краю,
коли почав, або не починай,
а то сичиш, мов гадина підступна.
Парвус
(до громади.)
Се так патрицій-християнин каже.
Лагідний, добрий, ввічливий.
Люцій
(трохи засоромлений)
Ні, справді,
коли в чім винуватий, то кажи
виразно й просто, як годиться браттям
Адже ми вкупі носимо кайдани,
однакова всіх вас чекає доля…
Парвус
Ну, се ще невідомо, хто як довго
носитиме кайдани та й яка
кого спіткає доля…
Люцій
Нам відомо,
що ми засуджені на смерть.
Парвус
Тоді вже,
як вирок збудеться, відомо буде,
хто справді з нас засуджений, хто ж тільки
про людське око. Зроду не повірю,
щоб той, хто вояків на нас привів,
міг бути справді скараний на горло.
Хіба що судді зрадою заплатять тому,
хто зрадив нас.
Фортунат
Нас Круста зрадив,
се ж річ відома вам усім, — навіщо
заводити розмови небратерські?
Парвус