Брат наш не поганин.
(До Руфіна.)
Ти ж християнин?
Руфін
(холодно і вже спокійно)
Се не йде до речі.
Парвус
Отак він завжди! Люцій говорив,
що вже Руфін до віри нахилявся,
чому ж тепер не може він признатись
до віри просто? Саме був би час!
Люцій
От, власне, що тепер не час. Образа
була б для бога, якби хто признався
до нього для хвилевої користі.
Я розумію, чом Руфін воліє
для сього вибрати хвилину іншу
в слушніший час. Я ж, давній християнин,
тобі за нього ручу.
Парвус
Певна річ!
Ви однієї спілки! Християнин
в тобі перед патрицієм сховався.
Люцій
О боже, дай терпливість! Чоловіче,
подумай же: яка б йому вигода
була в тому, щоб Теофіла зрадить?
Парвус
(затято)
Така ж самісінька була й тобі,
як ти тоді центуріона кликав
на нашу згубу! Ви обоє вкупі
там накладали!
Руфін
(спокійно)
Іншої подяки
од вас не сподівався я ніколи.
Люцій
Сим не жартуй, ми мусим оправдатись.
Руфін
Я не оправдуюсь проти безглуздя.
Щоб ти, патрицій, як він каже, друг мій,
центуріона вів до мене в хату —
се щось таке безглузде, що не варте
відповіді поважної.
Парвус
Ну, добре,
а нащо ти скликав у себе збори,
не бувши християнином? Невже ж пак,
щоб догодити жінці? Не чував я
щось про такі подружні подарунки!
Чому ж ти вже для більшої догоди
не вступиш до громади?
Руфін мовчки відходить і сідає коло Прісцілли.
Прісцілла
(слабким голосом)
Ви про що там
змагалися?
Руфін
Та так, пуста розмова,
ти не турбуйся…
Прісцілла
Голос твій тремтить.
Руфін
Я змучений.
Прісцілла
Се правда. Ляж, єдиний,
все ж буде легше.
Парвус, а за ним Люцій підходять до Прісцілли.
Парвус
Вибачай, Прісцілло,
що я турбую…
Люцій
Схаменися, брате!
Тривожити сю мученицю!
Парвус
Слова
єдиного прошу, се вже ж не тяжко.
Я хтів би знати, чи тобі траплялось
про Теофіла з мужем говорити?
Прісцілла
(байдужо)
Не пам’ятаю, може, й говорила…
Парвус
(до Люція злорадо)
Се значить, що напевне говорила,
і значить, не випадком, а свідомо
Руфін про нього Крусті розплескав!
Прісцілла
(поспішно, голосніше, ніж досі)
Що ти говориш? Бійся бога, брате!
Парвус
А ти не знаєш, нащо то Руфін
закликав нас до себе? Ти просила
його про те?
Прісцілла
Ні, не просила. Сам він
те в свому серці зважив.
Парвус
Чи не хтів він
в той вечір неофітом об’явитись?
Прісцілла
Того не знаю.
Парвус
Досить. Вибачай,
що я тебе потурбував.
(Відходить набік.)
Прісцілла
Руфіне!
Якесь нещастя! В чім нас винуватять?
Руфін
Тебе ніхто ні в чім не винуватить.
А я обвинувачень не приймаю.
Я знаю, ти без присяги повіриш,
що я не зрадник.
Прісцілла
Я, Руфіне, вірю
без присяги й без слів, та інші браття…
Руфін
Яке мені до інших діло?
Прісцілла
Правда,
тобі вони чужі, але ж мені
вони брати, вони родина близька
душі моєї! Я не можу знести,
щоб ти з іменням зрадника зостався
у пам’яті нащадків християнських!
Люцій
Прісцілло, заспокойся, я сю справу
єпископу й громаді розкажу
і суду попрошу.
Прісцілла
Іди, мій брате,
іди, хай дух святий тобі поможе!
Люцій іде в глибину темниці до єпископа.
Прісцілла
(пригнічено)
Іще одна доклалася вага
до тягару великого на серці…
О господи, дай силу донести
з покорою тягар сей…
Руфін
Що ж, єдина,
тебе гнітить, окрім сієї справи
про вигадану зраду?
Прісцілла
Сяя справа
не так би пригнітала, якби я
не знала, що єдино задля мене
страждаєш ти невинно. Якби справді