могла я відповісти на питання,
чи не хотів ти стати неофітом:
«Так, він хотів, я знаю се напевне», —
мені було б тоді на серці легше.
Руфін
Чому? Хіба ж се справу одміняє?
Прісцілла
Безмірно! Та хоч би й не відмінило
сієї справи, я б сама те звала,
що ти загоду матимеш від бога
по всіх стражданнях.
Руфін
Я тії загоди
ніколи не хотів би, хоч би й справді
пристав до християнства, — сяя думка
мене б скоріш від нього відштовхнула.
Не для користі власної я прагнув
повірити в обітниці великі
нової віри, що в одній розмові
мені відкрив і роз’яснив був Люцій.
Прісцілла
Ви говорили? Ти се прагнув щиро?
Руфін
Так, щиро!
Прісцілла
От мені тепер вже легше…
(Закриває очі і всміхається.)
Я в тілі навіть вже не чую болю…
І що ж, скажи? ти міг би прихилились
до віри нашої? Я се питаю
не для громади, не для сеї справи,
мені самій, самій се треба знати!
Скажи, ти міг би?
Руфін
(подивившись на неї, робить героїчне зусилля)
Міг би.
Прісцілла
(тихесенько)
Слава богу!
(Безгучно ворушить устами, немов проказуючи молитву, руки набожно складені на грудях, очі закриті.)
Єпископ, а за ним більшина громади наближається до Прісцілли та Руфіна.
Єпископ
Тобі не тяжко говорити, дочко?
Прісцілла
Ні, ні, не тяжко, превелебний отче!
Руфіне, підведи мене, я сяду.
Руфін підводить її так, що голова її спирається йому на груди.
Питай, мій отче, рада відповісти
я на твої питання все по правді.
Єпископ
Чи говорив твій чоловік тобі,
для чого він нас кликав до господи?
Прісцілла
Про се було б і говорити зайво,
він остеріг, що збори в катакомбах
вже небезпечні й наказав потому,
щоб я вас кликала в господу нашу.
Річ ясна: він гадав, що безпечніше
в господі нашій…
Єпископ
Досить. Ти не знаєш,
як ставився твій муж до християнства?
Прісцілла
Все знаю і нічого не втаю.
Він перше мав до нього неохоту,
хоч і не вірив поклепу на віру
і не хвалив ганьби на християн.
А потім щиро прихиливсь душею
до віри нашої і міг би зараз
пристати до громади, якби сеє
обвинувачення не заважало.
Єпископ
Ти знаєш се напевне?
Прісцілла
Так, напевне!
В громаді шепотіння. Парвус про щось пошепки перечиться з іншими.
Єпископ
Коли ж могла настати сяя зміна
в душі Руфіновій?
Прісцілла
(щось пригадує з хвилину)
Було се, певне…
либонь, в остатній вечір. Ви послали
мене шукати глини. Я застала
Руфіна з Люцієм в садку, обидва
провадили розмову, я вгадала
по їх обличчях, що розмова тая
була поважна, про високі речі
і небайдужі для душі. Гадаю,
що та розмова думку одмінила
моєму чоловікові.
Єпископ
Ти кажеш,
що Люцій був з Руфіном у садку,
як ти прийшла?
Прісцілла
Так, превелебний отче.
Єпископ
Коли вернувся Люцій, ти не знаєш?
Прісцілла
Коли мене покликано до гурту,
то саме одчиняв йому Руфін.
Редівівус-Фавстін
І я те чув.
Рената-Негріна
І я те чула.
Єпископ
(до Парвуса)
Сину,
ти мусиш Люція перепросити
за необачні та вразливі речі.
Парвус
(примушено)
Прости мені, мій брате.
Люцій
Бог простить.
Та не для себе я здійняв сю справу,
а для невинного Руфіна.
(До єпископа.)
Отче,
перепитай ще ти сестру Прісціллу,
нехай вона, сумлінно пригадавши,
нам скаже, чи вона не говорила
Руфінові про Теофіла.
Єпископ
(до Прісцілли)
Дочко,
ти чула се питання — дай відповідь.
Прісцілла
(помалу, голосом упевненим, хоч з великими паузами)
Святого духа я благала ревне
зміцнити думку… просвітити пам’ять,
розхитану й затемнену від мук…
І зглянувся господь — я серцем чую…
Як у душі моїй слова Христові,
так в пам’яті моїй усі розмови,
які я мала з чоловіком, стали,