немов написані… Я їх читаю,
мов розгортаючи пергамент…
(Довга пауза.)
Ні!
Про Теофіла там нема ні слова.
Се свідкування від святого духа
тепер мої уста його знаряддя.
Єпископ
(до Теофіла)
Що скажеш ти на се?
Теофіл
Те, що й казав:
нічого більш додати я не маю,
відняти теж не можу.
Люцій
Отче й браття,
сестрі Прісціллі можемо повірить,
як праведній душі у царстві божій.
Хто може їй не вірити?
Голоси з громади
Се правда!
Вона свята! Христос її злюбив!
Парвус
Сестрі Прісціллі вірить я готовий,
але Руфіновій жоні не можу.
Коли в подружжі є дві різні віри,
там жінка має дві душі: одна
святою може бути, але друга
за чоловіком лине хоч у пекло.
Голоси з громади
Се правда!
Влучно, влучно Парвус мовив.
Єпископ
(до Парвуса)
Не спокушай малих сих[15]. Нам Прісцілла
запевнила, що сам Руфін вже близький
до шляху в царство боже.
Парвус
Я волів би,
щоб се сказав хто інший, а не жінка
Руфінова, та ще й при чоловіку…
Та хай і так. Нехай розмова з другом
Руфінові змінила думку так,
як не могли змінити всі розмови
з дружиною, що здавна християнка.
Та Круста ж був ще до розмови тої,
тоді ж Руфін іще невірним був,
і всі оті розмови, що Прісцілла
читала нишком перед нами в думці,
велися ще з невірним чоловіком.
(До громади.)
З невірним, браття, але з чоловіком.
Нехай тепера чоловік той близько
до шляху в царство боже, але де він
стояв у ті часи, коли Прісцілла
не тільки з ним провадила розмови,
а й жінкою невірному була?
І де могла тоді Прісцілла бути,
яким шляхом її душа ходила,
коли до чоловіка серце рвалось?
Чи не було і в неї дві душі?
Котра ж із них тепера нам свідкує?
Чи свідкування се не є провина
проти святого духа? Хто се скаже?
(До Прісцілли.)
Як може бути, щоб тіла ходили
одним шляхом і вкупі, але душі
двома шляхами й врозтіч?
Прісцілла
Се питання
за нас господь рішив, і я не мушу
його рішення людям відкривати.
Руфін
(нахиляється до неї і шепоче)
Відкрий їм правду про подружжя наше
і відлучи себе від сеї справи,
за віщо маєш ти це все терпіти?
Прісцілла хитає заперечливо головою і слабо всміхається.
Парвус
Велебний отче, браття й сестри в бозі,
ви чуєте, як міниться їй мова,
коли заходить річ про чоловіка?
Хіба таке ми звикли чуть від неї,
від щирої, як золото, Прісцілли?
Як очерет, хитаються слова:
мені одно казала, вам знов інше
на всі питання.
Фортунат
Може, їй тортури
думки поплутали…
Парвус
Не знаю, може…
одначе на тортурах не сказала
нічого зайвого сестра Прісцілла,
то, значить, їй думки не потьмарились.
Люцій
(не витримує)
Та там же не було такого ката,
як ти!
Парвус
(іронічно)
Спасибі, брате!
Єпископ
Мир вам, діти!
(До громади.)
Пора нам закінчити сюю справу.
Ми ж не судити — вислухати мали.
Ми чули все, що нам сестра Прісцілла
могла й хотіла розповісти. Суд
не нам належить, а святому богу.
Той єсть найвищий судія над нами.
Колись одне подружжя провинилось
гріхом великим у христовій церкві,
той гріх перед апостола понесли
брати на суд, апостол гріх побачив,
та не судив. Сам бог скарав подружжя[16].
Ждім божого суда.
Люцій
Велебний отче,
невже оце твоє останнє слово?
Єпископ
Так, сину мій.
Відходить набік, за ним більшина громади.
Прісцілла
(до Люція)
Мій брате, не турбуйся.
Суд божий прозорливіший над людський,
і я його спокійно жду. Суд божий
не помилиться.
Руфін
(стиха до Люція)
Згадай, мій друже,
розмову в нашому садку й подумай,
чи ти б сказав ізнов усе те саме?
Люцій, похиливши голову, мовчки відходить в інший куток. Раптом одчиняються двері і вривається Нофретіс, Прісціллина єгиптянка-рабиня.