Нофретіс
Та де ж вони? Як темно! боже, боже!
Прісцілла
(стиха озивається)
Се ти, Нофретіс?
Нофретіс
Я, кохана пані!
(Кидається на голос Прісціллин і припадає їй до ніг, голосячи.)
Ох, наймиліша пані! Ой, ніжки,
ніжки, біленькі, змучені та збиті!
(Цілує ноги)
Ой, рученьки поранені!..
(Припадає до рук.)
Прісцілла
Вгамуйся,
радіть повинна ти з моєї долі.
Нофретіс
(пристрасно)
Не можу, пані!
Прісцілла
Я тебе прошу,
не завдавай тортур моєму серцю.
Нофретіс
(з величезним зусиллям гамує ридання, розсовує собі одежу на грудях і дістає звідти фігурку бога з баранячою головою)
Ось, люба пані, я тобі принесла…
Прісцілла
(з жахом)
Нофретіс! бійся бога! Знову ідол?
Невже ти зрадила Христа?
Нофретіс
(невинно)
Ні, пані,
як зрадила, хай бог мене скарає!
А се не ідол.
Прісцілла
Як же? Се Аммон{17}!
Нофретіс
Ні, пані наймиліша, се ягнятко,
ягнятко боже! Брат один з Єгипту
мені його привіз, побожний брат.
Прісцілла
Він помилився, хоч і в добрій вірі.
Ні, ні, Нофретіс, не прийму сього.
Нофретіс
То, може, ласка ось оце прийняти?
(Виймає круглий камінчик і подає Прісціллі.)
Прісцілла
Камінчик? Що ж се? Нащо?
Нофретіс
(таємничо)
О, це сила,
велика сила! Се велике слово.
Прісцілла
Тут щось написано?
(Читає напис на камені)
«Абраксас». Що за нечисть!
тебе хтось одурив, ти кинь сей камінь.
Нофретіс
(смутно)
А брат казав, що втишує се болі…
Прісцілла
Не треба втишувать, я не страждаю.
Я щось тобі скажу. Схилися ближче.
Нофретіс нахиляється.
Твій пан, Руфін, вже серцем привернувся
до господа.
Нофретіс
Ой, слава ж тобі, боже!
То се ж і пан воскресне вкупі з нами!
Не будеш ти вдовицею в раю!
Ой, як же наші всі зрадіють! Пані!
Позволь мені усім це розказати!
Прісцілла
(всміхаючись)
Як хочеш…
Нофретіс
Я піду їм всім скажу,
що й пан мій вже святий, не тільки пані!
Щаслива ж я, святих панів рабиня!..
Біжу! Лечу! Я хутко знов вернуся…
(Поривчасто падає Прісціллі до ніг і цілує їх, потім схоплюється, біжить до дверей і стукає в їх кулаками.)
Гей, варто, відчини!
1-й вартовий
(одхиляє двері)
Куди спішишся?
(Зачіпає Нофретіс.)
Нофретіс
(відштовхує його)
Ну, відчепися! Я не маю часу!
(Зручно прослизнувшись попід його руками, вибігає геть в темниці, вартовий зо сміхом зачиняє двері, не входячи в темницю.)
Прісцілла
Руфіне!
Руфін
(надходить)
Що, Прісцілло?
Прісцілла
Сядь край мене,
дай прихилитися до тебе, любий.
Руфін сідає так, що Прісцілла прихиляється до нього, їй не видно його обличчя; вона дивиться поперед себе.
Коли б ти знав, як радісно мені…
Уже давно, давно так не бувало…
Ні, так, здається, не було ще й зроду…
І знаєш… нахилися, ближче… ближче…
Руфін нахиляється зовсім близько, так що Прісцілла говорить мало не на вухо йому нишком.
Якби тепер нас визволило чудо
з темниці сеї, я була б твоя,
зовсім твоя….
(Голосніше.)
Щасливий ти?
Руфін
(знов підводить голову так, що Прісціллі не видно його обличчя)
Нас чують.
Не можна говорити.
Чутно бренькіт замка.
Хтось прийшов.
(Трохи відступає від Прісцілли.)
В одчинені двері увіходить Аецій Панса з ключарем.
Панса
(з порога)
Де тут Прісцілла?
Прісцілла
Боже! Татків голос!..
Ключар
(ввічливо, навіть облесливо, провівши Пансу до ніші)
Преславний пане, розмовляй в спокою, —
як хто з старших надійде, я скажу.
(Виходить.)
Панса
(якусь хвилину мовчить, зрушений, прислонивши трохи обличчя тогою, тимчасом як Прісцілла силкується встати йому назустріч, а Руфін мовчки стискає йому руку. Далі говорить голосом тремтячим, з видимим зусиллям удавати твердість і суворість)