Парвус
Чи ти без глузду? Що се ти плетеш?!
Панса
(злякано)
Не гнівайся, добродію. Я теє…
Я ж хотів сказати… Я можу дати грошей…
Я можу справить золотий олтар
для бога вашого. Лиш поможіть
мені моїх дітей одрятувати!
Теофіл
(рукою утишує Парвуса, що мав сказати щось гостре)
Наш бог не потребує твого злота,
йому найпаче мила людська віра.
Панса
Я й вірити готов, лиш поможіть!
Теофіл
(до єпископа)
Про се, либонь, поміркувати варто, —
він, бачиш, вірити готов.
Парвус
Ет, слухай!
Біда притисне — всі готові вірить,
я де він був, як не було біди?
(Теофіл відмахуєтьсл від Парвуса і щось потиху допроваджує дияконові, часом звертаючись і до інших, хто ближче стоїть.)
Панса
Вони дозволять, синку, попроси їх,
вони дозволять!
Руфін
Не про дозвіл мова.
Заборонити нам ніхто не може,
та ми самі собі забороняєм,
і вже ніхто тут не поможе.
Панса
(до Прісцілли)
Доню!
Прошу тебе, благаю, будь слухняна!
Що я для нього? Я не рідний батько, —
йому то байдуже, що дід якийсь
терпіти буде старощі самотні…
Ти ж кров моя, дитя моє єдине…
живий дарунок, пам’ятка прекрасна
Летіції моєї! При тобі
я часто забував своє сирітство….
а хто ж мені його скрасить без тебе?
Куди ж мені подітись? Я піду
в порожній дім ваш, сяду безпорадний
при згаслому багатті, буду лити
старечі сльози, поки очі згаснуть…
стурбую ваші мани{18}, хай прилинуть
потішити мене…
(В знесиллі притуляється до стіни.)
Прісцілла
Ой боже мій!
Такої муки я ще не терпіла!
Дай силу, господи! Дай звагу, Христе!
Панса
(кидається до неї)
Прісцілло! Знай, що ти мене уб’єш!
Чи бог твій дозволяє батька вбити?
Десь, кажеш, ми зустрінемось, то як же
ти глянеш в очі батькові старому,
що згинув від одчаю через тебе?
(Кидається до ніг Прісцілли.)
Ой доню, зглянься! Донечко, не кидай!
(Ридає.)
Прісцілла
(близька до млості)
Ісусе!..
Руфін мовчки стискає руки, ламлючи пальці. В громаді зітхання, сльози, тривожне перешіптування.
Люцій
(підводить Пансу)
Встань, панотченьку шановний,
і не вбивайся так. Либонь, громада
умовить їх послухати тебе.
Глянь, всі з тобою плачуть. Сам єпископ
насилу стримує сльозу.
Панса
(немічно спираючись на Люцієву руку)
Мій сину,
нехай тебе благословлять боги…
Теофіл
(навчаюче)
Богів нема багато, бог єдиний.
Панса
(покірно до Теофіла)
Так, так, єдиний.
(До Люція.)
Я тебе прошу,
ти знаєш, як тут говорити треба,
промов за мене, попроси тут ваших,
нехай вони мені дітей врятують.
Ключар
(увіходить. Поспішно до Панси)
Центуріон іде. Не слід би, пане,
щоб він тебе тут бачив.
Люцій
(тихо до Панси)
Так, се може
пошкодить справі.
Панса
(з тривогою)
З чим же я піду?
Люцій
Я все владнаю. Я ручусь за теє.
Панса
Руфіне, ти що скажеш?
Руфін
Я не знаю,
що міг би я сказати…
Панса
(схиляючись до Прісцілли)
Доню! Доню!
Скажи хоч слово! Зглянься надо мною!
Прісцілла міцно, без слів, обіймає батька і цілує довго з безгучним риданням.
Ключар
Добродію, я мушу нагадати…
Прісцілла випускає батька. Люцій підводить його, заслоняє йому вид тогою його і веде попід руки до дверей, тихо потішаючи.
Завіса.
Дія 4
Особи 4 дії
Всі ті, що в 3 дії, без Аеція Панси та Нофретіс, а крім того ще:
Адвокат Семпроній
Чоловік — одвідач.
Дівчина — сестра Ренатина
1-а жінка
2-а жінка
Молода дівчина
1-й молодий християнин
2-й молодий християнин
Старий християнин
Свояк Фортунатовий
Хлопець
Чоловік-вояк
Ремісник
Троє, що прийшли каятись
Старший громадянин з громадки прохачів