заблуканих готовий поглинути!
Голоси з громади
Заблуканих рятуй!
Громадка прохачів
Рятуй нас, отче!
Іди до нас! Благаємо тебе!
Єпископ
Тяжкої жертви просите ви, діти,
а мушу слухати…
Громада перебиває його криком радощі.
Єпископ
(до диякона)
Ти нагадав
про мій великий довг супроти бога.
Теофіл
То я піду по персні.
(Подається йти, але спиняється.)
Чи накажеш
один лишити їм?
Єпископ
Авжеж, лиши.
Теофіл
Руфінові лишити чи Прісціллі?
Єпископ
Коли Прісцілла схоче, дай їй персня.
Теофіл
А як не схоче?
Єпископ
Дай його Руфіну.
Теофіл
А як не схоче й він?
Єпископ
Віддай мені.
Теофіл
(підходить до Руфіна)
Де, брате, персні ті, що дав твій тесть?
Ти чув? Ми врадили одного дати
єпископу…
Руфін
А нас ви поспитали?
Теофіл
Єпископ так рішив. Сього доволі.
Адже ви християни. Що ж питати?
Нартал
Та хто ж пита овець, котру з них різать?
Руфін
Я досі ще не жив ладом овечим.
(До Теофіла.)
Ми з жінкою порадимось самі.
(Іде до Прісцілли.)
Теофіл
І я піду, мене послав єпископ.
Підходять удвох до Прісцілли.
Теофіл
Прісцілло, муж твій не дає нам персня,
щоб визволить єпископа з темниці.
Руфін
Я вдвох з тобою хочу се рішити.
Прісцілла
Прошу, віддай мені обидва персні.
Руфін дає.
Свій перстень я єпископу даю.
(Дає один перстень Теофілові).
А твій тобі лишиться.
(Хоче дати другого персня Руфінові, Теофіл перехоплює.)
Теофіл
Дай сюди.
Єпископ наказав не так зробити.
Сказав віддать тобі, коли ти схочеш.
(Теофіл затискає в лівій руці одного персня, а правою подає другого Прісціллі.)
Прісцілла
Я не візьму його, як бог живий!
Теофіл
(до Руфіна, урядово)
Тепер тебе питаю, хочеш взяти?
Руфін
Мені його не треба.
Теофіл повертається йти.
Постривай,
я передам його…
Теофіл
Ні, так не можна.
Єпископ сам рішить, кому віддати.
(Теофіл іде з перснями до єпископа.)
Прісцілла
(до Руфіна)
Руфіне, нащо ти віддав свій перстень?
Руфін
На те, навіщо й ти.
Прісцілла
Але ж, Руфіне,
(бере його за руку, притягає до себе, шепочучи пристрасно)
ти ж… ти не віриш! Ти мене дурив!
А я братів дурила — через тебе.
Яка ж се нечесть! Як ти міг зробить се?
Руфін
(визволивши руку, тихо)
Не час тепер про сеє говорити.
(Відходить знов до Нартала.)
Теофіл
(до єпископа, з поклоном подає персні)
Вони обидва персні віддали.
Єпископ
(бере персні, до громади)
Вважайте, діти, се великий приклад, —
так чинять справедливі християни.
Велика радість буде їм на небі,
і церква в молитвах їх не забуде.
Громада перешіптується, з побожним подивом поглядаючи на Руфіна і Прісціллу.
(Єпископ надіває одного персня собі на палець, а другого держить в руці)
Сей перстень я віддам…
Фортунат
(падає до ніг єпископові)
Велебний отче!
віддай його мені! благаю!
Єпископ
Сину,
тут є достойніші. Врятуєш душу,
коли загубиш тіло, — се твій жереб.
Тут є такі, що й інших порятують —
між них шукає бог собі обранців.
(До Парвуса.)
Ти, сину мій, зо мною підеш.
Парвус
Ні!
Єпископ
(суворо)
Кому ти кажеш «ні»? Чи ти гадаєш,
що я тебе по слабості старечій
як молоду підпорку хочу взяти
собі в послугу? Я беру тебе
на море світове ловити душі.
Бог дарував тобі огнисте слово,
ретельне серце і незламний дух,
ти божий знаряд, мусиш на роботу.
Не будь рабом лінивим.
Парвус
Чесний отче!
Я не лінивий. Працював я щиро.
Не позбавляй мене того вінця,
що бог мені показує щоночі.