Я, коли хочеш, розкажу достоту.
Я чоловік бувалий, знаю все.
Вони замазують дитину в тісто,
а хто новий до їх пристане, — значить,
такий, що ще не знає їх звичаїв, —
вони дають йому ножа і кажуть:
«Розкрай нам тісто…»
Другий відпущеник
(в тому ж ряді, тільки трохи далі, озивається)
От і все неправда!
Верзе абищо! Ти не слухай, пані.
Я розкажу доладніше.
1-й відпущеник
Аякже,
не чули тут іще брехні твоєї!
2-й відпущеник
Брехун до себе світ весь приміряє.
Провінціалка
(до 2-го відпущеника)
Що ж ти нам розказати хтів?
2-й відпущеник
Се, пані,
у їх такий є звичай: ставлять свічник
посеред хати і собаку в’яжуть
до свічника…
1-й відпущеник
Ото куди заїхав!
Хіба ж тоді се роблять, як дитину
зарізати хотять?
2-й відпущеник
(дражненно)
А то ж коли?
1-й відпущеник
Тоді, як оргії у них бувають.
Се, бачиш, пані, так: покажуть м’ясо
тому собаці…
Провінціалка
(з жахом)
Людське?
1-й відпущеник
Ні, не конче.
Собака кинеться і свічник звалить,
і темно в хаті стане…
(Спиняється.)
Провінціалка
(з палкою цікавістю)
Ну, а потім?
1-й відпущеник
А потім…
(Показує за сцену)
ось ходім туди, під портік.
Я покажу, що потім.
Провінціалка
(спалахнула)
От нахаба!
2-й відпущеник
(до 1-го)
Як смієш зачіпати сю матрону?
1-й відпущеник
Така матрона се, як ти патрицій!
2-й відпущеник
Я покажу тобі, хто я!
(штовхає його.)
1-й відпущеник
Геть, дурню!
(Вихоплює короткого ножа)
Провінціалка проникливо вереснула. Підбігає вігіл.
Вігіл
Що тут таке?
Провінціалка
(показує на обох відпущеників)
От сії два побились.
Вігіл виганяє їх з цирку. Вони виходять, гвалтуючи.
1-й відпущеник
(до вігіла)
Бери його! Він християнин!
2-й відпущеник
Бреше!
От він, там християнин!
Вігіл
Ну, виносьтесь!
В кустодії вже розберуть, хто бреше.
(Виганяє їх стусанами.)
Стара селянка
(в найвищих рядах)
І що воно за люди — християни?
Старий селянин
Вони чарівники!
Хлопець-пролетарій
Я в се не вірю.
Чарівники б від суду врятувались.
Старий
Не проти всього чари помагають.
З Фемідою змагатись їм несила.
Той християнський бог від наших слабший,
лиш над хоробами він має силу.
Стара
А як же зветься бог отой?
Старий
Забув.
Так якось наче Хрестус.
Хлопець
Я чував
зовсім інакше. Нехороше ймення,
якесь жидівське.
Старий
Може. Не згадаю.
Пролетарій
(озивається з сусідньої лавки)
Та то зовсім не бог. Був утікач
з рабів, на ймення Хрестус, він розбійник
чи злодій був, гаразд не пам’ятаю.
Так от його уловлено й розп’ято.
Товариші зробили з нього бога,
та вигадка й пішла собі по людях…
Стара жінка
Ну хто б там злодія вважав за бога?
Вуличний філософ
(з вищої лавки)
Чому ж? Меркурій, бабко, теж прокрався.
Дуже вбогий чоловік
(озивається з лави ще вищої)
А я чував, що їм не можна красти.
Жрець Цібели
(обідраний, обвішаний амулетами)
Кому?
Вбогий
Та християнам же.
Жрець Цібели
Не можна?
Проте ж вони оце дитину вкрали.
Вбогий
Та, може ж, і не вкрали?
Жрець
Може, скажеш,
що не вони колись і Рим спалили{25}?
Вбогий
Та вже ж се невідомо…
Жрець
Гей, братухо,
чи й сам ти не з таких?
Вбогий ховається поза людьми й зникає.
Жрець
(до вуличної жінки, що стоїть поруч із ним)
Сей з боязких,
а є такі, що й до ножа беруться.
Жінка