Куди ти прешся! І без тебе тісно!
Фортунатова жінка
Ой там мій чоловік!
Ремісник
(посувається і дає їй місце. Тихше.)
Ти християнка?
Фортунатова жінка
Не знаю…
(Вдивляється в далечінь, далі зриває з себе покривало, встає, старшу дитину становить на лаву, меншу підіймає вгору одною рукою, другою рукою махає покривалом.)
Фортунате, Фортунате!
Чоловік
(що позад неї)
Та сядь!
(Смикає її за туніку.)
Жінка
(поруч з попереднім)
Повибиваєш людям очі!
(Вириває у Фортунатової жінки покривало, тая сідає.)
Голос покликача
Обвинуваченим остатнє слово!
Голоси з публіки
А! Ось воно! Та цитьте! Я не чую!
Ніхто не чує!
Фортунатова жінка
Фортунате!
Голос
Цить!
Голос з найгустіших рядів
Христос вам поможи! Одважно, браття!
Голос покликача
Раб Аквіла, Урбан, Флегон, Фавстін,
Негріна — всі посполу прості родом —
зреклися слова.
Римлянин у далматиці
(до клієнта)
Ще б чого не стало —
простацьке красномовство вислухати!
Голоси з публіки
Обридли вже балачки!
Голос покликача
Теофіл,
вигнанець і втікач, а християнський
пресвітер — має слово.
Римлянин у далматиці
(позіхає)
Ну, почнеться!
Старий селянин
Якби ж я чув хоч слово!
Філософ
То таки
розумного нічого не почув би.
Гетера
(до поета, вказуючи в далечінь)
Чого ті двоє осторонь стоять? —
смуглявий варвар і худий злочинець —
забула, як їх звати…
Поет
Та, здається,
вони там щось на інших наклепали,
то ті вже їх до гурту не приймають.
Гетера
То, може, сих і виправдає суд?
Поет
А ти б хотіла?
Гетера
Ні. Далеко краще,
коли б сих двох до звірів присудили.
(Мрійно.)
Сей варвар африканський, певне, добре
з левами вміє битись… А худого
я б віддала пантері…
Голос покликача
Теофіл
все потвердив, що говорив і перше.
Голос з публіки
Ха-ха-ха-ха! Було що слухать! Справді!
Голос покликача
Кней Люцій, громадянин, промовляє.
Матрона
(до молодого комонника)
Який він гарний! Правда, дуже шкода,
що мусить згинути за тую секту?
Комонник
(сухо)
Я зрадників державних не шкодую.
Якби в когорті нашій об’явилась
ота зараза, — я б тих сектярів
руками власними саджав на палі.
Матрона
(видимо дражнячись)
А може, й є вона в твоїй когорті?
А може, й сам ти потайний сектяр?
Комонник
Я б радив так не жартувати, пані!
Матрона
Бо що?
Комонник
Бо я перенесу цю справу
на суд до твого мужа.
Матрона
(згорда)
Дуже добре.
А поки що, добродію, прошу
мені не заважати слухать справи
і більш не озиватися до мене,
бо все одно відповіді не буде.
(Пильно дивиться на арену, одвернувшись від комонника.)
Комонник
(трохи згодом, лагідніше)
Добродійко…
(Тихше, покірливо.)
Авреліє…
Матрона
(до сусіда, старого патриція)
Панотче,
дозволь перемінятися місцями, —
мені є невигода тут сидіти.
Старий патрицій пускає її на своє місце, сам сідає біля комонника, але той раптово встає і виходить геть.
Голос покликача
Кней Люцій просить взяти до уваги,
що всі обвинувачені ніколи
себе злочином не сплямили досі,
що всі вони покірливі піддані
і добрі громадяни.
Старий юрист
Хай докажуть!
Старий вояк
Вжеж, хай докажуть! Говорити легко!
Голос покликача
Кней Люцій свідчить ранами своїми,
що він здобув, воюючи за Рим.
Голоси з гурту молодих вояків
Ми знаємо його! Він добрий ватаг!
Хай Люція помилують весталки!
До імператора на скаргу підем,
коли його скарають!
(Здіймають галас.)