ще хто готовий поговір пустити,
неначе ти вступив до тої секти,
що млявість прищепляє та байдужість,
недбайність про державу і громаду.
Руфін
Я не боюсь ніяких поговорів.
Аецій Панса
Даремне, сину. Дбати всяк повинен
про добру славу.
Руфін
Видно, любий тестю,
що ти давно вже в Римі не бував,
а то б ти знав, хто має славу в Римі
і що ту славу може дати.
Раб
(увіходить. До Руфіна.)
Пане,
оце прибув шляхетний Кай Летіцій,
за пізній час він просить пробачення.
Руфін
Для друзів час не пізній. Я прошу.
Кай Летіцій увіходить.
Кай Летіцій
Здоров’я й щастя вам.
Руфін і Прісцілла
Вітай нам в домі.
Кай Летіцій
(до Аеція Панси)
Панотче гідний, радий я спіткати
тебе так несподівано.
Аецій Панса
І я
випадком сим утішений немало.
Руфін
Перейдем, може, до мого табліну?
Кай Летіцій
Ні, вечір теплий, в хаті душно буде.
Сідає на мармуровім ослоні поруч з Руфіном і Аеціем Пансою. Прісцілла сідає на дзиглику окремо.
А я вже й так запаморочивсь трохи,
просидівши від самого полудня
в Кріспіна Секста на обіді.
Руфін
От як?
Ти був у Секста?
Кай Летіцій
Се тебе дивує?
Але ж я з ним давно знайомий.
Руфін
Так… я знаю се…
Кай Летіцій
Та він мені казав,
що і тебе він в гості сподівався.
Здається, він ображений чимало,
що не діждавсь тебе.
Руфін
Та й не діждеться.
Кай Летіцій
На бенкетах Кріспінових, се правда,
нема смаку правдивого; і сам я
ті бенкети терплю як обов’язок,
правдивої загоди з їх не маю.
Руфін
Та що за обов’язок їх терпіти?
Кай Летіцій
Бо треба ж якось, друже, з людьми жити.
Руфін
Волів би я вже без людей зовсім,
аніж з такими.
Кай Летіцій
В кожного знайдеться
негарне що в поводінні чи вдачі.
Кріспіна Секста я не похваляю —
за всі його, тобі відомі, вчинки,
але ж злочином їх назвать не можна,
і хоч який він є в житті осібнім,
а все ж він добрий римський громадянин.
Руфін
Такі-то «добрі римські громадяни»
колись наш Рим до згуби доведуть!
Аецій Панса
(з забобонним страхом)
Нехай боги не чують сього слова!
Загинути не може Рим ніколи.
Кай Летіцій
Хай в добрий час ти мовиш се, панотче.
(До Руфіна.)
Чим можеш ти довести сюю думку?
Кріспін справля громадські обов’язки
республіці і цезареві — згодься —
він чесно служить.
Руфін
Цезареві — може,
але республіці — чим прислужився?
Чи тим, що він з своїм коханим другом,
нікчемним Крустою, наводить жах
на всіх погрозою своїх доносів?
Кай Летіцій
Доносів не цурався і Катон{5},
та й Ціцерон їх уживав в потребі.
Руфін
Невже ти не для жарту порівняв
Кріспіна й Крусту з ними?
Кай Летіцій
(усміхнувшись)
Як сказати?
Звичайне, сі дрібнішого розбору.
Аецій Панса
Тепер усе дрібніше стало в світі.
Руфін
Либонь, що так! Дрібніша стала й мірка,
якою міряють і честь, і цноту,
і гідність громадянську.
Кай Летіцій
Ти, Руфіне,
і сам чимало винен з того.
Прісцілла
Як?
Кай Летіцій
(до Прісцілли)
Не ображайся, пані, бо докір мій
хоч і тяжкий, та дружній. Чом твій муж
не стане на чолі в державній службі,
не дасть прилюдно прикладу чесноти,
якій позаздрить міг би й сам Катон?
Адже Руфін се може. Певне, мірка
всіх римських цнот побільшала б ізнову,
якби такий зразок було їй дано.
Прісцілла
Хіба чеснота більшає прилюдно?
Хіба вона у схованці дрібніє?
Кай Летіцій
Жіноча — ні, а чоловіча — певне.
Аецій Панса
Отож-то й я кажу! От саме-саме
перед твоїм приходом се казав.
Руфіне, чуєш? Може, ти подумав,
що я тут мав яку таємну думку,
що, може, я дочці своїй бажав
здобути шани більше через тебе…
Кай Летіцій