Мальвіна (сама до себе). Ето піздєц!
Слідом за Незнайкою іде Сінєглазка. Під очима у неї бланжі. Сама вона п'яна, розкована, смердюча і нікому не нужна, крім Незнайки.
Сінєглазка. Здраствуйтє, ребята! Я вам поїбаться прінєсла…
Незнайка (з прибалтійським акцентом). Послушай, Сінєглазка, я тєбя прашу!..
Сінєглазка. От'єбісь! Надоел, дурак. Ребята…
Незнайка(растеряно). Сінєглазочка, что я такого сказал?
Мальвіна (до Незнайки). Простіте, у вас такой пріятний акцент. Ви не немец, случайно?
Незнайка. Нет. Я с Прібалтікі.
Мальвіна. Ах, как інтересно. Скажіте мінє свойо імя.
Незнайка. Нєзнаускас. Простіте меня, я січас. (До Сінєглазки). Сінєглазочка, можна тебя на мінутку? Пройдьом до уборной і назад.
Сінєглазка і Незнайка йдуть в просторную уборную, звідки в самом скором врємєні доносяться протівні женські п'яні матюки і звуки ляпасів.
Мальвіна. Боже мой, я етого не винесу. Какой мен, какой мужчіна!
Буратіно. Мальвіна, вони в сральню пішли, а ми давай в ванну пойдьом.
Гурвінок. Та куда ж ви пойдьотє? Там Красна Шапочка іще з утра сідіт.
Мальвіна. Отстаньте от меня, кобєлі протівні, я етого нє винесу. Боже мой!
Мальвіна починає ридати. З уборної чути крики Сінєглазки.
Сінєглазка. Я їбала твої бабки, я їбала твою машину! Жлоб! Казьол!
Чути знову ляпаси і опять ридання Женській плач звучить в унісон красіво і мощно. Його звуки будять Самодєлкіна – матроса торговельного флоту, і Карандаша – художника-кічмена.
Самодєлкін (скидаз себе Артамона). Ха-га! Дєвушкі ридають, матроси сміються! (До Карандаша.) Антоніо, пад'йом! Ілі в тєбя собаку кінуть?
Карандаш. Не трогай, вона заразна. І вобще, якого хуя? Мнє завтра на базар. Шо за бляді? Шо за розклади? Я Буратінові сказав, шоб помив посуду, блядь, де чистота, де ікебана? Щас всі у мене пойдуть на хуй!..
Самодєлкін. Ха-га! Ніхуя нє знаєте про матросів, салабони! (Дико реве.) «…Напрасно старушка ждьот сина домой…» Антоніо, вставай, блядь, бо щас собаку кину в їбальнік!
Карандаш. Шо за Антоніо? Меня Карандаш звуть!
Самодєлкін. Ну, щітай, шоти довиябувався!..
Самодєлкін швиря собаку Артемона в рило Карандашу. Артемон і Карандаш верещать. Саме в цю мить з уборної приходить Незнайка. Він тихо плаче. Він сідає, охопивши голову двома руками, і плечі його трясуться. При цьому весьолість Самодєлкіна сягає вищого рівня.
Самодєлкін (дико реве). «…Єй скажуть, она заридає…»
Самодєлкін реве і танцює чєчьотку. З уборної раком вилазе відпизджена Сінєглазка.
Сінєглазка (стоячи раком). «…А волни бегут от вінта за кормой…»
Карандаш. А зараз всі на хуй пойдуть.
Гурвінок. Дайте мені жида, дружбани! Дайте жида – от моя просьба!
Сінєглазка стоїть раком на півдорозі між уборною і общою залою, вона блює і співає. З ванної чути веселі звуки, іздаваємиє Красною Шапочкою. Хлопці гуляють. Не приймають участі в веселощах тіки плачущий Нєзнайка, Мальвіна і Петрушка, мовчазний карлік у кепці. Мальвіна підходить до ридаючого Незнайки, кладе йому руки на плечі і пестить його.
Мальвіна. Давайте уйдьом отсюда, я вас прошу! Уйдьом і будем счастліви.
Незнайка, кайфуючи, шо його пожаліли, з усією силою б'є головою в стіну і ридає ще голосніше.
Мальвіна. Ну, ну, нє нада. Она вас нє стоіт. Нє нада, хароший мой! (Ігріво.) А то, єслі ви нє перестанете, то я тоже заплачу. Ведь ви нє хотітє етого!
Відповіддю їй служать удари голови об стінку.
Сінєглазка (ікаючи). Вже всю штукатурку оббив, підарас…
Карандаш. Буратіно, я сказав – піди, ото, шо Сінєглазка наблювала, підмети, підбери штукатурку, це твої друззя, я їбу! Вобще, шо такое?…
Самодєлкін. Не волнуйся, Сільвіо. Зроби краще з мене пірата.
Гурвінок (зніма з стіни гіпсового пірата). Жид? Шо мовчиш?
Хрясь! Пірат-жид падає на підлогу, де розбивається.