Місіс Шоукросс не сказала йому ані про шиття, ані про танці, ані про народні співи, ані про блукання лісами, ані про нескінченну балаканину. Діти ділилися на клани, племена й ложі: до так званих саксонських обрядів додали чимало буцімто індіанських звичаїв, вийшла каша. «Може, місіс Шоукросс знайшла одне із втрачених колін Ізраїлевих», — жартувала Памела.
Кожен обрав собі індіанське ім'я. Тедді став Лисеням («Хто б сумнівався», — сказала Урсула). Ненсі — Вовченям (шаєнською мовою це буде «Хоніахака» — сказала місіс Шоукросс. У неї була книжка, це ім'я взяли звідти). Сама місіс Шоукросс була Великою Орлицею («О господи, — сказала Сильвія, — ото вже задається»).
Були в організації і свої плюси — наприклад, він міг спілкуватися з Ненсі. Крім того, вони вчилися стріляти зі справжнього лука справжніми стрілами, а не рихтували собі щось із гілочок. Тедді подобався лук, він думав, що це може стати у пригоді — наприклад, якби він утік від суспільства. Проте чи стало б йому духу застрелити оленя? Він любив кроликів, борсуків, лисиць і навіть білок. Напевно, якби він боровся за життя й помирав від голоду… Але певні межі він не зважився б переступити. Він не став би їсти собак чи жайворонків.
— Звучить якось по-поганськи, — із сумнівом сказав Г'ю до місіс Шоукросс. («Прошу, звіть мене Робертою»). Це було раніше, ще до інциденту в консерваторії, коли він ще не бачив у ній жінки.
— «Утопійно», — більш влучний опис.
— О, Утопія, — обережно протягнув Г’ю. — Користі з того мало.
— Це ж Вайлд писав, що «прогрес — це втілення Утопії в життя»?
— Я б не звертався до нього по моральні орієнтири, — сказав Г’ю, трохи розчарований у місіс Шоукросс. Він повертався до цієї відразливої думки згодом, коли намагався забути про геранієвий дух і відсутній корсет.
В Утопії Тедді Кіббо Кіфта не було б. А що було б? Звісно, пес. А краще навіть кілька. Там була б Ненсі і його сестри, а може, і мати: вони всі жили б у милому будиночку на природі десь під Лондоном і щодня ласували пирогами. Власне, саме так і виглядало його життя.
Від Кіббо Кіфта своєю чергою відколовся ще один рух — менш ексцентричні Теслі, але на той час Тедді вже зумів відкрутитися від цієї забави. У школі він вступив на програму підготовки офіцерів, і цілковита відсутність пацифізму його тішила. Врешті-решт, він був хлопчак. Він здивувався б, якби довідався, що, коли йому перевалить за шістдесят і його внуки (Берті й Сонні) житимуть з ним у Норку, він кілька місяців щотижня тягатиме їх до холодної церкви в гурток Теслів. Тедді здавалося, що стабільність піде їм на користь, а їхній матері, Віолі, було не до того. Він вдивлявся в невинні обличчя внуків, коли на початку кожної зустрічі вони з надією промовляли «заповідь» організації — «Ми зі співом візьмемося творити новий світ».
Він навіть пішов з ними у похід. Провідниця, яка чимось нагадувала йому місіс Шоукросс, попри те, що була молода, повна й чорношкіра, похвалила його — мовляв, він чудово «дає собі раду з деревом». «У скаутах навчився», — сказав він, бо навіть з плином років і далі не хотів визнати, що бодай щось виніс із Кіббо Кіфта.
Коли Сильвія заплатила таксистові, швейцар з готелю відчинив дверцята таксі й пробурмотів: «Ласкаво просимо, мадам». На тротуарі вона завагалася. Інший швейцар відчинив перед нею двері готелю. «Ласкаво просимо, мадам». Знову.
Вона рушила вперед, повільно, сантиметр за сантиметром наближаючись до перелюбу. «Мадам?» — повторив лакей, що притримував двері, здивований її повільною ходою.
Готель вабив її. Вона вже бачила пишні кольори у фойє, що звістували розкіш. Вона могла уявити, як шампанське виграє у богемському кришталі, фуа-гра, фазанів. Приглушене світло у кімнаті, накрохмалена постіль. Вона зашарілася. Він чекав усередині, одразу за дверима. Можливо, він її вже побачив і саме підводиться їй назустріч. Вона знову завагалася, зважуючи, що отримає, а що втратить. Може, усе лишиться, як було, і це буде ще гірше. А тоді вона подумала про дітей, про Тедді, найдорожчого свого хлопчика. Чи ризикне вона своїм життям у статусі його матері? Заради цієї авантюри? Жах згасив полум'я гріха. Бо то, звісно, гріх, подумала вона, не треба себе дурити. Аби вірити у гріх, не треба вірити у Бога (Сильвія була атеїсткою, хоча в тому й не зізнавалася).