Вона з трудом узяла себе в руки й дещо зверхньо кинула швейцарові:
— Перепрошую, я щойно згадала, що маю призначену зустріч деінде.
І вона втекла швидким кроком, із гордо піднесеною головою — ділова жінка з порядною цивілізованою метою, може, іде на зустріч філантропічного товариства, а може, й на політичну зустріч, хай там як, не на побачення із коханцем.
На концерт! Перед нею сяйнули яскраво освітлені двері Віґмор Голлу, як теплий маяк у безпечній гавані. Музика заграла майже одразу — один із моцартових квартетів, присвячених Гайднові, «Полювання». Дотепно, — подумала вона, — вона лань, він — мисливець. Але зараз лань на свободі. Не те, щоб вирвалася, — вона сиділа на поганенькому місці в останньому ряду, затиснута між дещо обшарпаним юнаком і старшою пані. Але, врешті, за свободу завжди треба платити.
Вона часто ходила на концерти з батьком і добре знала присвячені Гайднові квартети, але втеча надто її приголомшила, щоб дослухатися до Моцарта. Сильвія й сама піаністка, але останнім часом на концерти не ходила, бо вони надто болісно нагадували про життя, яким воно могло бути. Коли вона була маленька, вчитель казав, що вона могла б «концертувати», якби старанно вчилася, але потім, звісно, було банкрутство, їхня велика поразка, і фортеп'яно фірми «Бехштейн» безцеремонно вивезли і продали приватному покупцеві. Перше, що вона зробила, коли переїхала до Лисячого закутка — це замовила фортеп'яно фірми «Бьозендорфер» як весільний подарунок від Г'ю. Як-не-як, шлюб — велика втіха.
Після антракту грали «Дисонанс». Коли пролунали перші, ледве чутні акорди, вона безгучно заридала. Старша пані дала їй носовичок (слава Богу, чистий і випрасуваний), щоб вона втерла сльози. Сильвія пошепки їй подякувала. Цей тихий діалог її підбадьорив. Після концерту жінка наполягла, щоб Сильвія лишила носовичок собі. Обшарпаний юнак запропонував провести її до таксі. «Які ж незнайомці ласкаві», — подумала вона, але гречно йому відмовила, про що згодом пожалкувала, бо у сум'ятті звернула на Віґмор Стріт не туди, а потім знову не туди, і врешті опинилася у геть неприємному районі, озброєна лише шпилькою для капелюха.
Колись вона почувалася в Лондоні як удома, але зараз місто було їй чуже — брудне хтиве жахіття. Але ж вона охоче спустилася в це коло пекла. Чи вона при здоровому глузді? Вона хотіла лише повернутися додому, проте натомість блукала вулицями, як причинна. Коли нарешті вибрела на яскраво освітлену людну Оксфорд Стріт, зітхнула з полегшею. Вона сіла в таксі і незабаром уже чекала на платформі на потяг, мовби поверталася після прогулянки по магазинах і кав'ярнях із друзями.
— Господи, — сказав Г'ю, — я вже думав, що це грабіжник. Ти ж казала, що заночуєш у місті.
— Було так нудно, — протягнула Сильвія, — я вирішила, що краще поїду одразу додому. Містер Вілсон, директор станції, підвіз мене своєю бричкою з поні.
Г'ю придивився до розпашілого обличчя дружини, до її шалених, як у перевтомленого бігового коня, очей. От місіс Шоукросс була не шляхетним скакуном, а доброзичливим ваговозом. Що, на думку Г'ю, інколи було навіть краще. Він торкнувся губами щоки Сильвії.
— Мені шкода, що твої плани не склалися, але я радий, що ти вдома.
Коли вона сиділа перед дзеркалом і виймала шпильки з шевелюри, на неї накотилася нова хвиля розпачу. Вона боягузка, і тепер навіки прикута до цього життя. Г'ю підійшов до неї ззаду й поклав руки їй на плечі.
— Ти така гарна, — прошепотів він, гладячи їй волосся. Вона ледве стрималася, щоб не відсахнутися. Г'ю з надією додав: — Ходімо до ліжка?
— До ліжка, — радісно погодилася вона.
«Але ж річ не лише у пташці», — розмірковував Тедді, лежачи у ліжку й чекаючи, доки прийде сон: розбуялі думки відганяли нічне забуття. Іззі не просто урвала пісню жайворонка. (Пожерла). Річ у поколіннях пташок, які прийшли б після нього, а тепер не народяться. Ніхто не проспіває їхніх чарівливих пісень. Пізніше він вивчить термін «геометрична прогресія», а ще згодом — «фрактал», проте тоді він просто уявляв дедалі більшу пташину зграю, що тяглася у майбутнє, яке ніколи не настане.
Ідучи спати, Урсула зазирнула до його кімнати й виявила, що брат не спить, а читає «Скаутинг для юнаків».