— Вибач, я не можу. Я дуже зайнята. — Взагалі-то, це правда, але Берті сказала б так у будь-якому разі. Голос у матері був засмучений, що цікаво, бо понад тридцять років все було навпаки.
— Із Сонні побачишся? — спитала вона.
— А що Сонні?
— Сонні — твій єдиний син.
— Сінгапур — це не Балі, це геть інша країна, — невпевнено протягнула Віола. Географія ніколи не була її сильною стороною.
— Там рукою подати. Раз ти вже будеш у Сінгапурі, то це на півдорозі до Балі. Тобі ж усе одно робити нічого. Ти з'їздь, — додала Берті, — і то скоро, бо Всесвіт уже почав розпадатися, хоча ти цього ще й не помітила. Повсюди знаки. Мушу бігти.
— Нічого ти не мусиш.
— Не мушу, але біжу. Попрощайся за мене з дідусем.
Королева підпливла до Тауерського мосту. Берті вимкнула телевізор, свідома знаків того, що всесвіт розпадається.
У кухні пашіла жаром новенька пічка, як великий доброзичливий звір. Біля пічки стояло крісельце із в'язаним покривалом, на якому солодко спала велика смугаста кішка. На кам'яній підлозі лежали сплетені вручну килимочки. У комоді стояв біло-блакитний посуд, а на великому чистому сосновому столі — порцелянова вазочка із духмяним горошком і чорнобривцями з саду. Берті стояла біля старого умивальника, терпляче витирала каструлі і складала їх на дерев’яну сіточку.
З вікна кухні видно сад. Це її райський куточок, де квітла багряним квасоля ясно-червона, на акуратних горбиках вилася полуниця й кучерявився горошок. Яблуня при…
Її мрії урвала сирена. Берті поверталася з ланчу з продюсерською компанією у Волслі. Вона виявила, що на Пікаділлі у повітрі висить передчуття. Чи загроза — інколи складно розрізнити. Навколо снували поліція і військові, зганяючи натовп на тротуар. Кавалькада з мотоциклів свідчила, що справа важлива. Повз них промчала величезна машина з пасажиром королівської крові. Коли вона спитала, хтось пояснив: «Меморіал бомбардувальникам». І справді, королева мала сьогодні відкрити новий меморіал, присвячений бомбардувальникам, — між ювілеєм і початком Олімпіади у Лондоні стояло патріотичне літо в червоно-біло-синіх тонах.
Потім вона побачила церемонію в новинах (чергове переживання з других рук), побачила цих вразливих старих чоловіків, які намагалися стримати сльози, і собі розплакалася — вони нагадували їй дідуся й незнане минуле.
Берті терпляче чекала у натовпі на тротуарі. Бомбардувальне командування он чекало аж сімдесят років — їй гріх не почекати кілька хвилин. У небі проревіла формація п'янко-гучних реактивних літаків «Торнадо», а за нею — самотній «Ланкастер», який скинув на Лондон вміст свого бомбового відсіку. На синьо-білому літньому небі червоною плямою розквітли маки.
Берті саме поверталася з роботи, коли подзвонила Віола.
— Нас викликають, — зловісно повідомила вона.
— Куди викликають?
— Будинок для старих просить нас приїхати, — сказала Віола. У її голосі бринів захват. Вона любила драму, доки особисто їй нічого не загрожувало.
— Це дідусь? — Берті стривожилася. — Щось сталося?
— Ну… — Віола набрала повітря в легені, ніби готувалася поринути у захопливу оповідь, хоча насправді Тедді просто заснув увечері, а цього ранку його не могли добудитися. — Вони просять приїхати чимшвидше, але я зможу вилетіти допіру зранку. Я не доберуся до Йорка раніше завтрашнього вечора.
— Добре, виїжджаю, — сказала Берті.
Це не їх викликають, — подумала Берті, — це дідуся. Янголи нарешті кличуть його до себе.
— Щось вони нікуди не квапляться, — кинула Віола.
2012
Останній політ
Дхарма
За індуїстською легендою, колись давно всі люди були богами, але вони зловживали божественною силою. Брахма — бог-творець — дійшов висновку, що люди втратили право на божественне, й вирішив його у них відняти. Він скликав всіх богів на раду, де божественне сховати так, аби люди його не знайшли. Хтось пропонував закопати його глибоко під землею, хтось — втопити в океані, хтось — покласти на вершині найвищої гори, але Брахма сказав, що люди винахідливі й розкопають землю, прочешуть океани й залізуть на будь-яку гору, аби тільки його знайти. Боги готові були вже здатися, коли Брахма сказав: «Ми сховаємо божественне у людини всередині. Вона цілий світ перериє, але ніколи не зазирне всередину і його не знайде».