— І що вони подумають? — бурчала вона.
— Подумають, що їм дуже пощастило, — сказав Авґуст: він зробив цілком поясненну помилку і подумав, що вона сказала не «бізе», а «бізон». Бізон — це значно цікавіше, ніж те, що подавали у Свіфтів зазвичай. Апачі могли полювати на бізонів із луками і стрілами, а потім смажити на вогні. (У Авґуста саме конфіскували лук і стріли після одного прикрого випадку).
— У цій країні немає бізонів, — наполягав містер Свіфт.
— А ти звідки знаєш, — спитав Авґуст, — якщо їх ніколи не бачив?
— У тебе є всі задатки блискучого емпірика, — визнав батько після особливо напруженої дискусії про крикетні м'ячі і скло теплиці. («Але якщо ти не бачив, хто кинув м'яч, то звідки ти знаєш, що це я?» — «Бо це завжди ти», — стомлено промовив містер Свіфт).
Місіс Ґарретт сплеснула в долоні і промовила:
— Зробимо постановку! — (Авґуст повернувся підслуховувати — апачі ложкою не залякати). — Ми можемо підготувати постановку на честь історії нашого села.
Товариство шумно підтримало цю ідею.
— Ми покажемо цілу історії Британії з точки зору мешканців типового англійського села, — тішилася місіс Ґарретт.
— Що ж про мене, — сказала місіс Брюстер, — то я зіграла кількох королев у різних постановках.
Місіс Свіфт щось нечутно прошепотіла.
— Тільки цих жахливих хлопчисьок не треба задіювати, — вставив полковник Стюарт.
— Господи, яка я з вами згодна, — сказала міс Карлтон, а тоді поспіхом кинула містерові Свіфтові: — Ой, вибачте, один із них ваш син?
— Ну… — завагався містер Свіфт. — Взагалі-то, ми знайшли його на порозі.
Авґуст нахмурився від цієї ницої зради. Всі навколо закивали зі співчуттям, аж тут доброзичливо втрутилася місіс Свіфт:
— Та що ти таке кажеш. Аж за хвірткою ми його знайшли.
При цих словах усі розсміялися. Авґуст ще більше спохмурнів. Байдуже, на порозі його знайшли чи за хвірткою. Може, він справді знайда? Ця ідея його потішила. Раптом його справжні батьки казково заможні й шукають його відтоді, як випадково забули на порозі містера й місіс Свіфт?
— Я певна, ми знайдемо щось і для дітей, — сказала місіс Ґарретт.
Місіс Ґарретт була доволі загрозливою постаттю в Авґустовому світі. Донедавна вона була просто дебелою доброзичливою вдовою по сусідству. Вона любила дітей, що дорослим невластиво, і виплекала гарну теплицю з персиками й виноградом, на яку Апачі постійно намагалися здійснити набіг, хай би як злився садівник. Вона щедро ділилася солодощами й пирогами, що, знов-таки, дорослим не властиво. На жаль, вона ще й очолювала місцеву «гілку» «Афор Арод». Місіс Ґарретт стверджувала, що це саксонські слова, які означають «звитяжний» і «відважний» — хоча ніхто з членів організації таким не був. Уявіть групу скаутів, яка складається виключно з тих, кого не прийняли у скаути чи витурили звідти — і матимете «Афор Арод»: заучки, товстуни, лизоблюди, зубрили — і дівчатка.
Вони були миролюбною альтернативою до «доволі мілітаристських» скаутів, чи бодай так це пояснювала місіс Ґарретт, вірна членкиня Присяги за мир. «Співпраця і гармонія», — казала вона. Авґустова мати вирішила, що хлопцеві це піде на користь, бо йому саме цих рис і бракує.
— Неправда! — запротестував він. — Згадай про Апачів.
— Про що й мова, — сказала місіс Свіфт і потягла його на зустріч «Афор Арод».
Це так жахливо несправедливо, — з гіркотою подумав він, спостерігаючи, як діти водять хоровод. Танці! Ніхто йому нічого не казав про танці.
— О, в нас з'явився новий друг! — заявила місіс Ґарретт, ніби бачила його вперше, хоча насправді стикалася з Авґустом майже щодня.
А тоді Авґуст познайомився зі своїм запеклим ворогом. Він зауважив у кутку кімнати маленьку дівчинку з найкучерявішими кучериками й найсолодшими ямочками на щоках.