Вони підійшли до ятки. Старий кундалоанин сидів у ній серед купи товарів: яскраві розписні горщики, миски та кухлі. Народні вироби. Якась жінка вибирала сувенір.
— Глянь на це, — мовив Скорроґан Тордину. — Ти коли-небудь бачив старовинні вироби? Це дешевка, їх виробляють тисячами для туристів. Криві узори, халтурна робота. А в давнину кожна лінія, кожен штрих щось означали.
Їхній погляд упав на горщик, що стояв біля старого торговця, і навіть стриманий син Вальтама затамував подих. Він сяяв, цей горщик! Здавалося, він дихав, а в просту досконалість чистих ліній і довгих плавних кривих хтось вилив усю свою любов і прагнення любові. Може, він думав: це житиме, коли я піду… Скорроґан присвиснув.
— Це справжній артефакт, — сказав він. — Принаймні сто років — музейний експонат! Звідки він узявся серед цього мотлоху?
Кілька соляріан боязко трималися на відстані від двох гігантських сконтаріан, і Скорроґан заради розваги читав вирази їхніх облич: вони остерігаються, вони вже не зневажають, а шанують нас, шанують Сконтар. Вони посилають своїх дітей вивчати нашу науку та мову. А кого тепер цікавить Кундалоа?
У жінки загорілися очі, коли вона побачила горщик біля старого тубільця. Вона спитала:
— Скільки?
— Не продається, — відповів кундалоанин. Його голос був тихим і сиплим, і він щільніше закутався у свій одяг.
— Ти продавати, — вона сліпуче й нещиро всміхнулася, — я ти давати багато. Я ти давати десять кредів.
— Не продається.
— Я ти давати сто кредів. Продавати!
— Це моє. Моєї родини, з давніх давен. Не продається.
— П’ятсот кредів! — вона помахала перед ним грошима.
Він притулив горщика до своїх щуплих грудей і підняв на неї темні сльозаві очі:
— Не продається. Йди собі. Не продається оомауї.
— Годі, — буркнув Тордин. Він схопив Скорроґана за руку та потяг за собою. — Ходімо. Вертаймо до Сконтару.
— Як, прямо зараз?
— Так. Зараз. Ти був правий, Скорроґане. Ти був правий, і я публічно вибачуся перед тобою, як перед найбільшим нашим рятівником. Але вертаймося додому!
Вони поспішно рушили вулицею. Тордин намагався забути очі старого кундалоанина. Але зрозумів, що ніколи не зможе.
Перекладено за виданням:
Poul Anderson — The Helping Hand, Astounding Science Fiction, May 1950; 1950
З англійської переклала Noelle Daath, 2012
© CC BY-NC-ND