Роджер Желязни
РУКА ОБЕРОНА
© 
http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Переклад з російської
1
Яскравий спалах осяяння був під стать цьому особливому сонцю…
Він був там… Красувався при світлі яскравого сонця візерунок, який я бачив досі тільки освітленим в темряві: Лабіринт. Великий Лабіринт Амбера, викладений на овальному уступі під дивним небом-морем.
І я знав, завдяки напевно тому, що було всередині мене, що пов'язувало нас, що цей повинен бути справжнім. А це означало, що Лабіринт в Амбері був тільки дублюючим його Відображенням.
А це означало, що і сам Амбер був тільки Відображенням, хоча і особливим, тому що Лабіринт не перенісся за межі царства Амбера, Рембо і Тир-на-Нгота. І тоді, значить, місце, куди ми прибули, було, за законом першості та конфігурації, справжнім Амбером.
Я повернувся до усміхненого Ганелона, з його розплавленим в безжальному світлі видом і нечесаним волоссям.
— Як ти дізнався? — Запитав я його.
— Ти ж знаєш, Корвін, я дуже добре вгадую, — посміхнувся він в бороду, — і я згадав все, що ти коли-небудь розповідав мені про Амбер: як його Відображення та відгомін вашої боротьби відображаються далі і далі по різних світах. Я часто гадав, думаючи про Чорну дорогу, чи не могло що-небудь відкидати таке Відображення на сам Амбер. І як я уявляв собі, що таке щось повинно було бути чимось першоосновним, потужним і таємним. — Він показав на сцену перед нами: — На зразок цього.
— Продовжуй, — кинув я.
Вираз його обличчя змінився, і він знизав плечима.
— Тоді, значить, повинен був бути шар реальності більш глибокий, ніж ваш Амбер, — пояснив він, — де й була зроблена брудна робота. Ваш звір-покровитель привів нас до того, що здається саме таким місцем, і це пляма виглядає саме, як брудна робота. Ти згоден зі мною?
Я кивнув:
— Мене приголомшила, швидше, твоя сприйнятливість, ніж сам висновок, — зауважив я.
— Ти мене в цьому обставив, — зізнався праворуч від мене Рендом. — Але таке відчуття просочилося-таки, делікатно висловлюючись, до моїх печінок. Я чомусь вірю, що там внизу і є основа нашого світу.
— Сторонній спостерігач може іноді краще зрозуміти становище, ніж той, хто є частиною його, — зауважив Ганелон.
Рендом глянув на мене і звернув свою увагу назад на Лабіринт.
— Як ти думаєш, все знову зміниться, якщо ми спустимося подивитися поближче? — Поцікавився він.
— Є тільки один спосіб з'ясувати це, — промовив я.
— Тоді, колоною по одному, — погодився Рендом. — Я — першим.
— Гаразд.
Рендом направив свого коня направо, потім наліво, знову праворуч, довгою серією підйомів і спусків, провівши нас зигзагами через велику частину поверхні схилу. Продовжуючи рухатися в тому ж порядку, який ми зберігали весь день, я слідував за ним, а останнім їхав Ганелон.
— Здається, тепер все досить стабільне, — крикнув попереду Рендом.
— Поки.
— Нижче в скелях я бачу отвір.
Я нахилився вперед. На одному рівні з овальним плато знаходився вхід в печеру.
Розташування його було таким, що, коли б ми займали позицію вище, він був би прихований з поля зору.
— Ми проїдемо досить близько від нього, — промовив я.
— Швидко, обережно й мовчки, — додав Рендом.
Він вийняв шпагу.
Я витягнув з піхов Грейсвандір, а в одному повороті позаду і вище Ганелон теж оголив свою зброю.
Ми не проїхали повз отвір, а повернули ще раз наліво, перш, ніж під'їхали до нього. Ми рухалися, проте, в десяти-п'ятнадцяти футах від нього, і я відчув неприємний запах, який не зміг упізнати. Коні ж напевно розібралися краще і були по натурі песимістами, тому що вони притиснули вуха до голів, роздули ніздрі і почали видавати тривожне іржання, опираючись повідку. Вони, однак, заспокоїлися, як тільки ми зробили поворот і знову почали рухатися геть від отвору. Вони не страждали від нападів страху, поки ми не досягли кінця нашого спуску і не направилися до ушкодженого Лабіринту. Вони просто відмовилися наближатися до нього.
Рендом спішився. Він підійшов до краю візерунка, зупинився і придивився. Через деякий час він, не обертаючись, промовив:
— З усього, що ми знаємо, випливає, що пошкодження було навмисним.
— Здається, так, — погодився я.
— Також очевидно, що нас привели сюди не без причини.
— Я б сказав, що так.