— Любий сину, — промовив пустельник, — твоя історія дуже зацікавила мене, і дякую тобі, що ти погодився мені її розповісти. Тепер я зі способу твого виховання бачу, що страх для тебе — почуття зовсім невідоме, але оскільки ти провів ніч у Вента-Кемаді, я побоююся, чи не чіплялися там до тебе двоє повішеників і щоб тебе колись не спіткала сумна доля безумного Пачеко.
— Отче, — відповів я, — довго я думав цієї ночі про пригоди сеньйора Пачеко. Хоч він і має в тілі диявола, але він дворянин, тому я не думаю, аби все, що він говорить, не було найчистісінькою правдою. Однак, з іншого боку, наш замковий духівник Іньїґо Велес присягався мені, що хоча раніше й зустрічалися біснуваті, особливо в перші віки християнства, зате сьогодні їх вже немає зовсім, а його запевнення здаються мені тим важливішими, що батько наказав мені в усьому, що стосується нашої релігії, сліпо вірити преподобному Велесу.
— Як це? — здивувався пустельник. — Хіба ти не бачив жахливої постаті цього безумця, якому дияволи викололи одне око?
— Звичайно, отче, однак сеньйор Пачеко міг і в інший спосіб подібним чином скалічитися. Врешті-решт, стосовно таких речей я завжди звертаюся до людей, які знають більше за мене. Мені вистачає, що я не боюся ніяких примар і упирів. Однак, якщо ти хочеш заради спокою моєї душі дати мені якусь святу реліквію, присягаюся носити її з вірою і шаною.
Пустельник начебто усміхнувся моїй простоті, а потім сказав:
— Бачу, сину мій, що ти ще зберігаєш віру, але боюся, щоб ти не втратив її пізніше. Ці Ґомелеси, від яких ти походиш по матері, лише віднедавна є християнами, а деякі навіть, як здається, в глибині серця визнають іслам. У разі, якби тобі запропонували незліченні багатства за умови переходу в їхню віру, що б ти тоді зробив?
— Не прийняв би, — відповів я, — бо вважаю, що зречення віри чи здача прапора в усіх випадках може принести лиш ганьбу.
Тут пустельник знову неначе усміхнувся й сказав:
— Я з сумом помічаю, що твої чесноти основуються на надто перебільшеному почутті честі, й застерігаю тебе, що сьогодні в Мадриді вже не буває стільки поєдинків, скільки їх бувало за часів твого батька. Крім того, чесноти сьогодні спираються на інші, значно тривкіші засади. Але не хочу тебе більше затримувати, бо перед тобою ще довга дорога, поки ти дістанешся до Вента-де-Пеньйон, тобто Корчми-під-Скелею. Корчмар живе там, незважаючи на розбійників, бо сподівається на захист циганів, які стоять недалеко табором. Післязавтра ти приїдеш до Вента-де-Карденас і тоді вже будеш за Сьєрра-Мореною. Біля сідла ти знайдеш харчі на дорогу.
Сказавши це, пустельник чуло обійняв мене, але не дав жодної реліквії для збереження душевного спокою. Я не хотів нагадувати йому й, скочивши на коня, покинув скит.
Дорогою я роздумував над деякими зауваженнями пустельника, бо не міг збагнути, яким чином чесноти можуть спиратися на міцнішу основу, ніж почуття честі, яка, як я гадав, сама містить у собі всі чесноти.
Я саме замислився над цим, як раптом якийсь вершник виїхав з-за скелі, загородив мені дорогу й запитав:
— Це тебе, сеньйоре, звуть Альфонс ван Ворден?
Я відповів, що саме так.
— У такому разі арештую тебе ім’ям короля й найсвітлішої інквізиції; прошу віддати мені шпагу.
Я мовчки виконав його вимогу, а тоді вершник свиснув, і я виявився оточений з усіх сторін озброєними людьми. Вони накинулися на мене, зв’язали мені ззаду руки, пустилися манівцями в гори, і через годину їзди я побачив перед собою укріплений замок. Спустили підйомний міст, і ми в’їхали у двір. Коли ми опинилися біля замкової вежі, мене бічними дверцятами увіпхнули до льоху, навіть не подумавши розв’язати.
В’язниця була зовсім темною; оскільки я не міг витягнути перед собою рук, то боявся ходити, бо міг би вдаритись головою об стіну. Тому я всівся на тому місці, де мене залишили, і — як легко зрозуміти — почав роздумувати над причинами такого грубого зі мною поводження. Я одразу ж подумав, що інквізиція схопила Еміну й Зібельду, і що негритянки розповіли про все, що сталося у Вента-Кемаді.
У такому випадку мене, безумовно, запитають про прекрасних африканок. Переді мною було два шляхи: або зрадити своїх родичок і зламати дане їм слово честі, або заперечити знайомство з ними. Дотримуючись другого шляху, я б забрів на манівці безсоромної брехні. Добре над усім цим подумавши, я вирішив зберігати повне мовчання й на будь-які запитання не відповідати ні слова.