Близько того часу почалися переслідування маврів, які ще залишалися в Іспанії. Віллах уміло використав ці обставини. Він із нечуваною винахідливістю запровадив систему взаємної опіки між підземеллям і людьми, які займали високі державні посади. Останні вважали, що протегують всього лиш кільком мавританським родинам, які хотіли жити в спокої, насправді ж вони допомагали намірам шейха, який в нагороду відкривав для них свою калиту. Я бачу також у наших літописах, що Віллах встановив, а радше відновив випробування, які повинна була проходити молодь, щоб підтвердити доблесть свого характеру. До Біллаха ці випробування були забуті. Незабаром настало вигнання маврів. Шейх підземелля звався Кадер. Це була мудра людина, яка не занедбувала нічого, що могло забезпечити безпеку для всіх. Банкіри Моро створили угруповання впливових людей, які вдавали милосердя до маврів; під цим приводом вони робили їм тисячі послуг і брали за це великі гроші.
Маври, вигнані до Африки, понесли з собою дух помсти, який безустанно підтримував їх. Можна було думати, що вся та частина світу підніметься й заллє Іспанію; однак незабаром африканські держави виступили проти них. Марно лилася кров у громадянських війнах, марно підземні шейхи сипали золото, невблаганний Мулай Ізмаїл скористався столітніми чварами й заснував державу, яка існує і досі.
Тут я переходжу до часу мого народження і тепер розповідатиму тобі про самого себе.
Коли шейх дійшов до цих слів, йому повідомили, що вечеря вже на столі, і цей вечір пройшов у нас, як і попередній.
День шістдесят третій
Зранку мене знову вислали в підземелля. Я видовбав стільки золота, скільки міг; зрештою, я вже звик до цієї праці, бо цілими днями тільки нею і займався. Вечорами я ходив до шейха, де заставав моїх кузин. Я просив його, щоб він далі розповідав мені про свої пригоди, що він і робив.
Я познайомив тебе з історією наших підземель, тепер розповім про свої власні пригоди. Народився я у великій печері, що прилягає до тієї, де ми зараз сидимо. Світло впадало до неї похило, неба взагалі не було видно, але ми виходили поміж розщелини скель дихати свіжим повітрям, там було видно клаптик небесного склепіння, а часом навіть і сонце. На поверхні ми мали маленьку ділянку, де вирощували квіти. Мій батько був одним із шести старійшин роду. Внаслідок цього він разом із усією сім’єю жив у підземеллі. Його родичі жили в долинах і вважалися християнами. Деякі оселилися в передмісті Ґранади, що звалося Альбайсин. Ти знаєш, що там взагалі немає домів, а жителі живуть у печерах на схилі гори. Кілька тих особливих помешкань були поєднані з певними печерами, які доходили аж до нашого підземелля. Найближчі жителі щоп’ятниці сходилися до нас на спільну молитву, дальші збиралися тільки на великі свята.
Мати розмовляла зі мною по-іспанськи, а батько по-арабськи, тому я дуже добре вивчив обидві мови, особливо другу. Я знав напам’ять Коран і часто заглиблювався в коментарі. Від наймолодших років я був ревним магометанином, вірним прихильником Алі; до християн же мені прищепили палку ненависть. Усі ці почуття, так би мовити, народилися разом зі мною й виростали в темряві наших печер.
Мені виповнилося вісімнадцять, і я мав відчуття, що вже кілька років печери пригнічують і душать мене. Я прагнув вільного повітря; це відчуття певним чином впливало на моє здоров’я, я слабшав, хирів на очах, і мати першою помітила цей мій стан. Вона почала розпитувати мене, я розповів їй усе, що відчував. Описав ядуху, яка мучила мене, й той особливий душевний неспокій, якого я не вмів виразити. Додав, що неодмінно хочу подихати іншим повітрям, бачити небо, ліси, гори, море, людей, і що я помру, якщо мені не дадуть цього. Мати розплакалася й сказала: