Я повернувся в Мадрид і був представлений королю, який прийняв мене надзвичайно милостиво. Я купив значні володіння в Кастилії, дістав титул графа де Пенья Флорида й увійшов до прошарку найзначніших кастильських титуладос. З моїми багатствами мої заслуги також набрали більшого значення. На тридцять шостому році життя я став генералом.
1760 року мені було довірено командування ескадрою і доручено укласти мир з берберійськими країнами. Передовсім я поплив до Тунісу, сподіваючись, що матиму там найменші труднощі й що приклад цієї держави потягне за собою інших. Кинувши якір у гавані поблизу міста, я вислав офіцера повідомити про своє прибуття. В місті вже про це знали, і вся затока Ґолетта була заповнена прикрашеними човнами, які мали мене з моїм почтом перевезти до Туніса.
Наступного дня я був представлений дею. Це був двадцятирічний юнак прегарної зовнішності. Прийняли мене з усіма почестями, а на вечір я отримав запрошення до замку, що називався Мануба. Мене відвели до відлеглої садової альтанки, а двері за мною замкнули на ключ. Відчинилися потаємні дверцята. Увійшов дей, приклякнув на одне коліно й поцілував мені руку.
Рипнули другі дверцята, і я побачив, як увійшли три огорнуті накривалами жінки. Вони відкинули накривала; я побачив Еміну й Зібельду. Остання вела за руку молоду дівчину, мою доньку. Еміна була матір’ю молодого дея. Я не буду описувати, якою мірою прокинулося в мені почуття батьківської прив’язаності. Проте радість моя була затьмарена думкою, що мої діти визнають віру, ворожу моїй. Я не приховував цього болісного почуття.
Дей визнав мені, що він сильно прив’язаний до своєї релігії, зате його сестра, Фатима, вихована невільницею-іспанкою, в глибині душі є християнкою. Ми вирішили, що моя донька переїде до Іспанії, прийме там хрещення й стане моєю спадкоємицею.
Усе це здійснилося протягом року. Король став хрещеним батьком Фатими й надав їй титул герцоґині Орану. Наступного року вона вийшла заміж за найстаршого сина Веласкеса й Ребеки, на два роки молодшого за неї.
Я заповів їй весь свій маєток, підтвердивши, що не маю близьких родичів по чоловічій лінії і що молода мавританка, споріднена зі мною через Ґомелесів, є моєю єдиною спадкоємницею. Хоча я був ще молодим і в силі віку, але подумував про місце, яке б дозволило мені відчути радість відпочинку. Посада намісника Сараґоси була вільною, я попросив її і отримав.
Подякувавши його королівській величності й попрощавшись, я подався до братів Моро й попросив віддати мені запечатаний сувій, який передав їм на зберігання двадцять п’ять років тому. Це був щоденник шістдесяти шести перших днів мого перебування в Іспанії.
Я власноруч переписав його й закрив у залізній шкатулці, де його колись знайдуть мої спадкоємці.
Додаток
Кавалер Толедо, позбувшись думки про таємничу з’яву, мріяв уже тільки про зустріч з сеньйорою Ускаріс. Тож ми спішно повернулися до Мадрида. Малий жебрак, якого я заміняв біля Суареса, приїхав разом з нами; я тут же послав його до нещасного хворого. Кавалера я провів додому й віддав до рук слуг, які привітали його з великою радістю, а сам побіг на паперть святого Роха, де зібрав розпорошену ватагу. Від перекупки, постійної нашої постачальниці, ми принесли ковбасок і каштанів і весело бенкетували, раді, що знову всі разом. Не встиг закінчитися наш скромний бенкет, як якийсь сеньйор зупинився коло нас і почав уважно до нас приглядатися, наче вагаючись, до кого з нас має звернутися. Я не перший раз бачив його: він майже щодня прогулювався по нашій вулиці з виразом слухняної догідливості на обличчі. Я подумав що це, мабуть, Бускерос; підійшов до нього й запитав, чи не він є тим спритним і кмітливим приятелем, порадам якого Лопес Суарес так багато завдячує.
— Так, це я, — відповів він, — і мені, без сумніву, вдалося б щасливо влаштувати його шлюб, якби я через темряву й грозу не переплутав дім кавалера Толедо з домом банкіра Моро. Але не робімо поспішних висновків, герцоґ Санта-Маура ще не став чоловіком прекрасної Інеси й ніколи ним не буде — або я не дон Роке. Я затримався тут, мій юний друже, щоб вибрати з-поміж вас кмітливого хлопця, який би зміг виконати мої доручення; а раз ти знаєш історію Суареса, то візьму тебе. Подякуй небу, що для тебе в цей спосіб відкривається шлях чудових можливостей. Спершу твої завдання здадуться тобі не дуже привабливими, бо я не обіцяю тобі жодної винагороди й не дам відповідного одягу, а щодо твого утримання, то ці справи настільки байдужі мені, що займаючись ними, я вважав би, що глумлюся над Провидінням, яке однаково дбає і про пуцьвірінків крука, і про королівське потомство орлів.