Наступного дня, снідаючи зі своїм тестем, герцоґ Санта-Маура запитав його про герцоґиню Авілу. Моро відповів, що ця дама, оскільки виховувалась у Фландрії, відчуває певну нехіть до Іспанії та іспанців. Принаймні цим він тлумачив собі її нечувану гордовитість і намір ніколи не виходити заміж. Моро припускав, що вибором герцоґині Беа-ти стане, напевне, якийсь іноземець. Шановний банкір, нічого не підозрюючи, своїми словами сприяв анулюванню тих шлюбних планів, які були йому дуже до душі. По суті, герцоґ Санта-Маура вирішив, ніби має достатньо переконливі докази того, що Беата віддає першість іноземцям перед іспанцями.
Того ж ранку герцоґ Санта-Маура отримав картку, складену як лист, але яка містила тільки клаптик помаранчево-фіолетової стрічки. Увечері в опері він побачив герцоґиню, прикрашену бантами з таким самим візерунком.
— Припускаю, сеньйоре шибенику, — додав Бускерос, — у тебе вистачить кмітливості збагнути вузол цієї інтриґи. Знай, що дуенья герцоґині має до мене слабкість, і я кожного ранку отримую від неї зразок стрічки, якою буде прикрашена в цей день її сеньйора. Пакунок, який ти відніс сьогодні вранці, містив стрічку й звістку про зустріч у французького посла; Беата безумовно зверне там увагу на герцоґа, бо про нього багато говориться в листі, який вона сьогодні вранці отримала від герцоґині Осуни, доньки віце-короля Неаполя. Неможливо, щоб вони не поговорили, а їхня розмова не уникне моєї уваги, бо французький посол дозволив мені приходити на його прийоми.
Правду кажучи, я не належу до числа найславніших його гостей, але в дарунок від неба маю непоганий слух і без труду чую, про що говорять люди в другому кінці залу. Сьогодні ти вже не будеш мені потрібний. Ти, мабуть, добре зголоднів, тому не стану заперечувати, щоб пообідав.
Я пішов до кавалера Толедо. У нього я застав сеньйору Ускаріс. Кавалер відіслав слуг, і, на його прохання, за столом прислужував я. Коли під кінець дами вийшли, я розповів йому про інтриґу, сплетену Бускеросом з метою посварити герцоґа Санта-Маура з родиною Моро. Його це потішило, і він пообіцяв допомогти нам; маючи такого союзника, вже не можна було сумніватися в успіхові плану Бускероса.
Кавалер Толедо належав до найбільш знатних гостей французького посла. Він зав’язав розмову з гордою Беатою, але та відповідала йому зі своєю звичною зарозумілістю. І все ж кавалер був надзвичайно милий і зумів створити у герцоґині гарний настрій. Тоді він почав говорити їй про герцоґа Санта-Маура. Беата виявила бажання ближче познайомитися з неаполітанцем і навіть дещо пожвавилася. Кілька дворян привітали герцоґа Санта-Мауру з такою славною перемогою; від їхніх слів він зовсім втратив голову і в душі вже бачив себе чоловіком Беати. Повернувшись додому, він підрахував, наскільки багатства Авілів перевищують посаг Інеси Моро, і відтоді почав ставитися до родини Моро з неприхованою легковажністю.
Наступного дня кавалер Толедо покликав до себе Бускероса, який сприйняв це як велику милість. Було вирішено написати листа від імені Беати, але замість підпису додати тільки клаптик стрічки; ніхто не відчув докорів сумління з приводу такого обману. Зміст листа був дуже загадковим: там були незакінчені речення, натяки на якісь труднощі, а в кінці призначалося побачення у герцоґа Ікаса. Герцоґу Санта-Маурі не бракувало кмітливості, тож замість відповіді він, як можна здогадатися, пунктуально прибув на побачення. Цього разу Беата знову була гордою і неприступною, чим легко могла б зруйнувати наші плани, але кавалер по секрету повідомив герцоґа Санта-Мауру, що у герцоґині була бурхлива суперечка з батьком, бо той усіма силами намагається видати її заміж за іспанця. Санта-Маура повірив, що його кохають, і ніщо вже відтоді не змогло б затьмарити його радість.
Ми продовжували нашу кореспонденцію з легковірним неаполітанцем. Уявні листи Беати з дня на день ставали все більш відвертими, під кінець дозволяли вже думати, що розв’язка от-от настане. Водночас в них виражалося здивування, що герцоґ Санта-Маура все ще живе в домі родини Моро. Він і сам вже віддавна хотів покласти край цьому знайомству, але не знав, як це зробити.
Одного дня замість звичного листа герцоґ Санта-Маура отримав довгий вірш, який називався «Сатира на ґрандів, які вчиняють мезальянс». Починався він так: