Леттерео, який мав нездоланну схильність до морського розбою, без сумніву, й далі займався б своїм ремеслом, якби йому в Ліворно не запропонували інших можливостей, яким він віддав першість. Один єврей, помітивши, що папа і неаполітанський король мають величезні прибутки від биття мідних монет, вирішив також долучитися до тих зисків. З цією метою він звелів виготовити велику кількість таких грошей в одному англійському місті, що зветься Бірмінгем. Коли замовлений товар вже був готовий, єврей посадив свого посередника у Фларіолі — рибальському селищі, що лежить на кордоні двох держав, а Леттерео зобов’язався перевозити й вивантажувати товар.
Ця торгівля принесла нам великі прибутки, і цілий рік наш корабель, завантажений римськими й неаполітанськими монетами, плавав одним і тим же курсом. Можливо, ми і далі продовжували б наші мандрівки, але Леттерео, який мав талант до всіляких торгових оборудок, підговорив єврея, щоб той у такий же спосіб вчинив із золотою і срібною монетою. Єврей послухався його поради й у самому Ліворно заснував невеличку фабрику цехінів і скудо. Наші прибутки розпалили жадібність можновладців. Одного дня, коли Леттерео перебував у Ліворно й лишень готувався до виходу в море, йому сповістили, що капітан Пепо отримав від неаполітанського короля наказ захопити його, але тільки під кінець місяця зможе вийти в море.
Це підступне повідомлення вигадав Пепо, який вже чотири дні чатував біля берегів. Леттерео дав себе обдурити, вітер був сприятливий, тож він гадав, що може здійснити ще один рейс, і підняв вітрила. Наступного дня на світанку ми побачили, що знаходимося посеред ескадри Пепо, яка складалася з двох галіотів і стількох же скампавій. Ми були оточені з усіх боків — і ніякої можливості втечі. У таточка в очах була смерть, він підняв усі вітрила й наказав тримати курс просто на головний галіот. Пепо стояв на мостику й віддавав накази, збираючись перехопити наш корабель. Леттерео схопив рушницю, прицілився й розтрощив йому плече. Усе це відбулося за декілька секунд.
Невдовзі чотири кораблі повернули на нас, і з усіх боків ми почули:
— Maina ladro! Maina сап senza fede![18]
Проте Леттерео скерував корабель у навітряний бік, так що борт з одного боку ковзав поверхнею моря; потім, звертаючись до команди, він закричав:
— Anime managie, io in galera non ci vado. Pregate per me la santissima Madonna della Lettera[19].
На ці слова ми всі впали на коліна. Леттерео поклав собі в кишені два гарматні ядра; ми думали, що він хоче кинутися в море, але в злого розбійника були інші наміри. На підвітряній стороні корабля стояла велика бочка, наповнена міддю. Леттерео схопив сокиру й перерубав канати, які її втримували. Бочка одразу покотилася до іншого борту, а оскільки корабель вже був сильно нахилений, то тепер перекинувся зовсім. Усі ті, котрі стояли на колінах, попадали на вітрила, які, коли корабель ішов на дно, завдяки своїй пружності відкинули нас на кільканадцять ліктів.
Пепо виловив усіх нас з води, за винятком капітана, одного матроса і юнґи. Як тільки когось витягали з води, його одразу зв’язували і кидали на дно корабля. Через чотири дні ми зійшли на берег у Месіні. Пепо попередив судових чиновників, що має віддати їм кількох зухів, які заслуговують на увагу. Наш вихід на берег відбувся не без певної урочистості. Відбувався він саме в години корсо, коли весь вищий світ прогулюється по берегу. Ми йшли неспішним кроком, супроводжувані спереду і ззаду сбірами.
Серед глядачів опинився Прінчипіно. Як тільки він побачив мене, то одразу закричав:
— Ессо lu piciolu banditu delli Augustini![20]
У ту ж мить він накинувся на мене, схопив за волосся і подряпав обличчя. Руки в мене були зв’язані, я ледве міг захищатися. Пригадавши, однак, вигадку, до якої вдаються англійські матроси в Ліворно, я звільнив голову й щосили вдарив нею Прінчипіно в живіт. Негідник упав навзнак. Тут же, однак, підхопився, розлючений, витяг з кишені малого ножа й спробував мене поранити. Щоб уникнути удару, я підставив йому ногу; він з розмаху впав на землю, а на додаток ще й поранився власним ножем. У цю мить прибігла герцоґиня й наказала слугам, аби вони повторили зі мною те, що було в монастирі, проте сбіри не допустили цього й відвели нас до в’язниці.
Процес нашої команди тривав недовго, нас усіх присудили до хльости й довічної каторги. Щодо корабельного юнґи, якого врятували, й мене, то нас випустили на свободу, як неповнолітніх.
Як тільки я вийшов із в’язниці, то побіг у монастир авґустинців. Батька я вже в ньому не знайшов; послушник біля воріт сказав мені, що він помер, а брати мої стали юнґами на якомусь іспанському кораблі. Я попросив дозволу поговорити з отцем пріором; мене провели до нього. Я розповів йому про всі свої пригоди, не поминувши ні підставленої ноги, ні удару головою в живіт Прінчипіно. Його велебність вислухав мене з великою добротою, після чого промовив:
19
Кляті поганці, я не піду на каторгу. Моліться за мене пресвятій Мадонні делла Леттера